Я очень люблю снег. Мне нравятся нежные снежинки, которые падают мне на лицо. Я люблю зиму за ее природную красоту, за погоду, хоть и холодную, мне очень нравится, когда снег падает крупными хлопьями. На окнах красивые узоры.
Наступившее утро показалось мне сказкой, все кругом было белым- бело. Земля, крыши домов покрылись белым пушистым мехом. С неба, танцуя, кружились снежинки и плавно ложились на спящую землю. Это был первый снег, извещающий о наступлении зимы.
Я вышла на улицу, как было все вокруг красиво! Снег сверкал алмазными брызгами, вокруг светло и нарядно. Деревья покрыты инеем. Такое ощущение, что снег смешан с бриллиантами. А что стало с березками? Словно ночные звездочки не погасли, а осыпались на них. И теперь на каждой веточке вспыхивают огоньки. Капельки влаги от вчерашнего тепла застыли льдинками и превратили березки в хрустальные деревца. А воздух наполнился сказкой. Снег мерцает, искрится.
От волшебной, доброй сказки, становится так весело, что хочется вместе со снежинками пуститься в пляс. Как здорово!
Я подставляю лицо и руки к падающим снежинкам. Они падают мне на ресницы, руки и тают, падают другие и опять тают, а я стою и хочу уходить от этого зимнего волшебства.
Объяснение:
1._последнее
2._второе
3._первое
2) Используя свои ощущения от снежной зимы, интересные ситуации во время снегопада, по-своему перескажи рассказ по плану.
3)Используй в пересказе случаи из жизни.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»