На землю спускаються сутінки і починає накрапати. А нас зустрічає родовий маєток Гоголів-Яновських – місце, яке дало світу генія – Миколу Васильовича Гоголя. Воно розкинулось на 33 гектарах у селі Гоголеве Шишацького району.
Тут, майже від воріт ми дізнаємось неймовірну романтичну історію кохання. Матір Гоголя, Марію Іванівну (1791–1868), уроджену Косяровськю, видали заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений Василь Панасович (Афанасійович) Гоголь-Яновський був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім’ї народилось іще одинадцять дітей, із яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю лікар М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою…Жила родина у маєтку, який як посаг успадкувала бабуся Миколи Гоголя.
Вдихаючи аромати запашних квітів і трав і разом з тим неповторний запах землі, коли йде дощ, ми заходимо до затишної оселі.
Аби не наслідити, взуваємо капці.
– Не шукайте пари, головне – не високо підіймайте ноги, аби капці не загубити і не дряпати паркет, – радить Ірина Олександрівна.
Неподалік входу ми можемо купити натуральний мед без домішок із пасіки Рудого Панька, тут же сувеніри (екскурсовод попереджує, що варто б купити їх, якщо пануємо, нині, бо більше в дім ми не повернемось). Далі йдемо затишним будинком, де зберегли атмосферу того часу, коли сам Микола Васильович жив та приїздив сюди. Дізнаємось про родові герби, що прикрашають стіни. Чуємо, як любив сам письменник розмальовувати кімнати: наносив фарбу так, що нині це б назвали євроремонтом, насправді такий вигляд мали стіни будинку, ніби то дорогі шпалери.
Дізнаємось в одному з залів і про справжній колір волосся Гоголя – темно-русявий із рудим відтінком (часто Миколу Васильовича зображують із темним, майже чорним), і про те, як поріднились два роди – Гоголів і Пушкіних (через сестру Миколи Гоголя).
А далі нас зустрічає привітна матінка – Марія Іванівна. Вона розповіла, якою мовою спілкувались Гоголі в родині (російською, бо тоді всі дворяни нею спілкувались), хоча з людом розмовляли українською.
Також матінка показала, як гарно малював її син: вікна зробили за його ескізами, килими виткали теж за малюнками Миколи Васильовича.
А ще він вишивав, знався на травах і сам любив трав’яні чаї.
Багато повідала пані про свого сина та маєток, але все це краще почути і побачити, відвідавши музей.
Ось частина розповіді від Марії Іванівни:
Коли Микола приїздив додому, він любив усамітнення. Тому матінка виділила йому кімнати у флігелі. До кабінету, що мав другий вхід-вихід, заходити комусь було заборонено. Рідні поважали бажання Миколи, ніхто не порушував цих традицій. Кімната маленька, меблі лише чорного кольору.
До слова, писав геній лише стоячи. Був невисокого зросту, нижчим 160 см (в експозиції є жилет, що належав Гоголю, на вигляд – дитячий).
Пусть добро и зло сольются друг с другом, пусть тьма и свет сольются друг с другом, пусть жизнь и смерть сольются друг с другом. Тогда наступит адвайта, отсутствие двойственности, тогда наступит единство.
Вы часто говорите, что это хорошо, а то плохо, что это правильно, а то неправильно, что это добро, а то зло. Это всего лишь язык для разговора с нами, поскольку мы не можем осознать единства всего.
Нет хорошего, нет плохого, нет ничего правильного и ничего неправильного. Все есть, как оно есть; все оценки, все разделения тщетны, - но это будет опасно для вас. Это будет для вас слишком, вы неправильно поймете это. Вы не сможете понять той ситуации, когда нет хорошего, нет плохого, вы будете давать ей свою собственную интерпретацию.
Если я говорю, что нет ничего хорошего, ничего плохого, то вы можете решить для себя, что теперь не нужно думать, как о плохом, обо всем том, о чем вы раньше так думали. Это станет для вас как бы разрешением мыслить двояко. Вы будете думать, что для вас нет ничего хорошего, ничего плохого, но другим вы не позволите ничего подобного.
Понятия хорошего и плохого - это лишь интерпретации, они не принадлежат реальности.
Если в саду растет цветок, то вы можете назвать его прекрасным, а кто-то другой назовет его безобразным. А цветок - ни то и ни другое. Цветок существует как таковой в своей подлинности, и его не волнуют ваши интерпретации. Но для вас он или прекрасен, или нет.
Действительно, вы не задаетесь вопросом: «Как быть?» Вы постоянно спрашивали, что делать и чего не делать, хорошо это или нет.
Иисус говорит: «Поступайте с другими так, как вы хотели бы, чтобы поступали с вами». Это основной принцип «единого стандарта», и это целое учение всех тех, кто хочет вам прийти к себе: есть единый стандарт, где нет ничего плохого и ничего хорошего, не только для вас, но и для всех.
Легко сказать, что красть — это не плохо, если вы сами крадете, но если у вас украдет что-то другой человек, тогда сказать, что красть — это неплохо, будет трудно.
Я слышал об одном воре. Его поймали в четвертый раз, и судья спросил его:
— Вас постоянно ловят. Если вы так неудачливы, зачем заниматься этим ремеслом?
Вор ответил:
— Это вопрос не удачливости. Я один, а работы так много.
Тогда судья спросил:
— Тогда почему у вас нет компаньона, партнёра?
Вор объяснил:
— Все так низко пали, что нельзя ни на кого положиться.
Даже вор мыслит понятиями морали, когда речь идет о других: «Все так низко пали, что нельзя ни на кого положиться. Поэтому я вынужден делать всю работу сам, а работы так много».
Это глубочайшее учение всех узнавших истину: нечего выбирать. Годится все. Если вы можете принять все в целостности, вы преображаетесь. Но если вы хитрите и хотите обмануть самих себя, тогда все это полное приятие будет опасным.
Итак, многое из того, что я говорю вам, обусловлено вами самими, а между этим я постоянно сообщаю вам то, что на самом деле хочу сказать. Но сказат вам это можно только намеками. Вы так опасны, так самоубийственны, что можете совершить то, что причинит вам вред.
Наропа в своей песне говорит, что ад от рая отделяет расстояние всего лишь в один дюйм. Крохотный промежуток между добром и злом разделяет ад и рай.
И вам придется жить в сомнениях, поскольку вы создали разделение плохого и хорошего. Теснее сближайте все качества друг к другу, пусть они сливаются. Пусть добро и зло сольются друг с другом, пусть тьма и свет сольются друг с другом, пусть жизнь и смерть сольются друг с другом. Тогда наступит адвайта, отсутствие двойственности, тогда наступит единство. Это единство приносит свободу и преображение.
(Однако, если вы решили всем, то следует учесть следующее: люди ненасытны, сколько им не дай, им всегда будет мало. Делайте просто то, что хочет ваше сердце. Относитесь к людям так, как вы хотели бы, чтобы они относились к вам.)
В городе снова закончилась провизия. Поляки пробовали сделать вылазку за продуктами, но казаки перебили половину из них, другая половина вернулась в город с пустыми руками. Евреи, воспользовавшись вылазкой, пробрались в лагерь казаков и узнали об ушедших на татар казаках Эту новость они тут же распространили в городе. Поляки приободрились и начали готовиться к битве, они решили снять осаду, перебив казаков Тарас, видя оживление в городе, стал спешно готовить запорожцев к бою. Он произносит речь, которая воодушевляет казаков. Страшная и жестокая была битва. Много хороших казаков сложило головы за веру и отчизну. В этом бою Тарас Бульба убил своего сына Андрия. «Я тебя породил, я тебя и убью» — так сказал Тарас. Но даже перед смертью Андрий шептал имя своей полячки. А вот храбрый и честный Остап попал в плен.
На землю спускаються сутінки і починає накрапати. А нас зустрічає родовий маєток Гоголів-Яновських – місце, яке дало світу генія – Миколу Васильовича Гоголя. Воно розкинулось на 33 гектарах у селі Гоголеве Шишацького району.
Тут, майже від воріт ми дізнаємось неймовірну романтичну історію кохання. Матір Гоголя, Марію Іванівну (1791–1868), уроджену Косяровськю, видали заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений Василь Панасович (Афанасійович) Гоголь-Яновський був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім’ї народилось іще одинадцять дітей, із яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю лікар М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою…Жила родина у маєтку, який як посаг успадкувала бабуся Миколи Гоголя.
Вдихаючи аромати запашних квітів і трав і разом з тим неповторний запах землі, коли йде дощ, ми заходимо до затишної оселі.
Аби не наслідити, взуваємо капці.
– Не шукайте пари, головне – не високо підіймайте ноги, аби капці не загубити і не дряпати паркет, – радить Ірина Олександрівна.
Неподалік входу ми можемо купити натуральний мед без домішок із пасіки Рудого Панька, тут же сувеніри (екскурсовод попереджує, що варто б купити їх, якщо пануємо, нині, бо більше в дім ми не повернемось). Далі йдемо затишним будинком, де зберегли атмосферу того часу, коли сам Микола Васильович жив та приїздив сюди. Дізнаємось про родові герби, що прикрашають стіни. Чуємо, як любив сам письменник розмальовувати кімнати: наносив фарбу так, що нині це б назвали євроремонтом, насправді такий вигляд мали стіни будинку, ніби то дорогі шпалери.
Дізнаємось в одному з залів і про справжній колір волосся Гоголя – темно-русявий із рудим відтінком (часто Миколу Васильовича зображують із темним, майже чорним), і про те, як поріднились два роди – Гоголів і Пушкіних (через сестру Миколи Гоголя).
А далі нас зустрічає привітна матінка – Марія Іванівна. Вона розповіла, якою мовою спілкувались Гоголі в родині (російською, бо тоді всі дворяни нею спілкувались), хоча з людом розмовляли українською.
Також матінка показала, як гарно малював її син: вікна зробили за його ескізами, килими виткали теж за малюнками Миколи Васильовича.
А ще він вишивав, знався на травах і сам любив трав’яні чаї.
Багато повідала пані про свого сина та маєток, але все це краще почути і побачити, відвідавши музей.
Ось частина розповіді від Марії Іванівни:
Коли Микола приїздив додому, він любив усамітнення. Тому матінка виділила йому кімнати у флігелі. До кабінету, що мав другий вхід-вихід, заходити комусь було заборонено. Рідні поважали бажання Миколи, ніхто не порушував цих традицій. Кімната маленька, меблі лише чорного кольору.
До слова, писав геній лише стоячи. Був невисокого зросту, нижчим 160 см (в експозиції є жилет, що належав Гоголю, на вигляд – дитячий).