У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
Н.В. Гоголь произведением « Шинель» хотел рассказать нам, что человек поставив в жизни цель должен идти к ней до её совершения. Он не должен слабеть и сдаваться. Если человек ставит любую задачу и всегда стремится её достичь, то он очень силен духом и для него любые трудности под силу. Но если человек отступает перед проблемами и отказывается от своих надежд, то он слаб. Такие люди могут стать изгоями в обществе. Над ними смеются и потешаются, пока они не воспитают себя и не докажут людям, что они достичь чего-либо. Почти каждый что-то желает, но далеко не каждый этого добиться. Злые цели добиваются легче, но за ними идут не лучшие последствия. Если цель вдруг не была достигнута, нужно еще и ещё пытаться добиться её, а не бросать на ветер потраченное время и силы
Идейный смысл произведения раскрывается в сцене восстания членов революционной организации «Мефи» и ее сторонников. Стена, отделяющая тоталитарный мир города-государства от свободного мира, взорвана. В городе сразу раздается птичий гомон — туда приходит жизнь. Но восстание в романе разгромлено, и город опять отделен от внешнего мира. Единое Государство вновь воздвигло стену, навсегда отрезавшую людей от свободной жизни. Но конец романа не безнадежен: за Стену, к «лесным» людям удалось уйти «противозаконной матери» О-90. Родившийся в естественном мире ее ребенок от Д-503, по замыслу Замятина, должен стать одним из первых совершенных людей, в котором соединятся две распавшиеся половины. Своим романом Замятин решает ряд важнейших общечеловеческих и политических проблем. Главными в романе являются темы свободы и счастья, государства и личности, столкновение индивидуального и коллективного. Замятин показывает, что не может быть благополучным общество, не считающееся с запросами и интересами своих граждан, с их правом на выбор. Политическое значение романа «Мы» точно определил историк Ч. Уолш: «Замятин и другие авторы антиутопий предупреждают нас не об ошибочных политических теориях, но о том чудовищном, во что может вылиться изначально хорошее политическое движение, если оно извращается». Судьба этого произведения, которое впервые было опубликовано на родине автора только спустя почти 70 лет, в 1988 году, доказывает его острую проблематику и политическую направленность. Недаром роман вызвал в России в 20-х годах живой интерес, хотя современники Замятина не могли его увидеть напечатанным. Это произведение будет актуальным всегда — как предупреждение о том, как разрушает тоталитаризм естественную гармонию мира и личности.
У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.