Світ О. Генрі розмаїтий і багатий. Його геро люди: художники, продавщиці, дрібні службовці. У них часто немає грошей, вони живуть у бідних кварталах, але все одно приваблюють і цікавлять читачів. Чому ось уже скільки років тори письменника не втрачають своєї популярності? Спробуємо розгадати секрет О. Генрі на прикладі декількох його новел.
Молоді художниці Сью та Джонсі, які оселилися в невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, зіткнулися з певними труднощами. Дівчата жили бідно, а восени Джонсі раптово захворіла на пневмонію. Невідомо, чим би закінчилася історія хвороби Джонсі, якби не старий Берман, котрий намалював на стіні листок плюща. Зрозумівши безвихідь становища Джонсі, він вирішив врятувати бідну дівчину, пожертвувавши своїм власним життям.
Мабуть, кожний, хто прочитав новелу О. Генрі, зрозумів, що таке справжнє співчуття й милосердя, що треба бути уважнішими до тих, хто поруч, вчитися «бачити» серцем.
Герої іншої новели О. Генрі «Дари волхвів» Джим і Делла пожертвували один заради одного тим найдорожчим, що в них було. Як відомо, волхви принесли дари немовляті Ісусу Христу від щирого серця. Делла відрізала і продала волосся, щоб купити ланцюжок для годинника Джима, а Джим продав батьківський годинник, щоб купити гребінці для розкішного волосся Делли. Вони це зробили в ім'я любові. Молоді люди чисті душею, як діти. Саме так автор називає їх, захоплюючись їхнім вчинком. Джим і Делла мудрі серцем. Тому вони і є волхвами
В этом рассказе мне было очень жалко семью Мерцаловых. Их жизнь был очень бедной и скромной. И еще у них были такие трудности, как болезнь детей, и они не могли их вылечить, так как денег на медицину совсем не было. Папа зарабатывал тем, что просил милостыню, но эта "работа" ему приносила очень маленький доход, на который нельзя было купить даже буханку хлеба.На меня большое впечатление произвел "чудесный доктор", который бесплатно оказал аж три услуги этой семье: дал денег, оказал медицинскую детям и оставил под листком с рецептом три карточки на хлеб. Мне кажется, смысл рассказа в том, что люди должны друг другу, независмо от того, будет им потом от этого выгода или нет. Ведь если этого мы делать не будем, то в мире будет много проблем, потерь и обид.
М. Е. Салтыков, взявший литературный псевдоним Щедрин, происходил из старинного дворянского рода. Детские годы он провел в помещичьей усадьбе, где и познакомился с ужасами крепостного права. Впоследствии, окончив привилегированное учебное заведение — Царскосельский лицей, писатель занимал крупные и важные должности в русском государстве. Он вполне познал, как действует государственная чиновничье-бюрократическая машина, как неправедно творится суд, как слагается психология чиновников, занимающих незначительные и значительные местa. Этот жизненный и служебный опыт привел Салтыкова-Щедрина к мысли о том, что главное бедствие русской действительности — крепостное право. Но оно держится на двух основаниях — рабской покорности народа, его психологии при всей ценности замечательных качеств русских людей и на силе круговой поруки, общих корыстных интересов правящих слоев, создавших сложную, прочную систему обмана, грабежа и полной бесконтрольности.В государственном механизме и во всех деяниях высших чиновников от императора и губернаторов до каких-нибудь мелких делопроизводителей царствовал один и тот же порядок. Во-первых, они не опасались ответственности и получали возможность творить что хотели, не ожидая наказания или возмездий! Лишь на короткие мгновения им угрожали бессмысленные бунты, которые легко подавлялись. Во-вторых, в основе всех действий по управлению страной, министерством, департаментом или другим казенным учреждением лежал личный произвол, каприз, принцип «что хочу, то и ворочу». При разности характеров, умственных образования и настроя души правители весьма отличались друг от друга, и потому капризы их были несходны. Это чрезвычайно разнообразило русскую жизнь вообще и жизнь обывателей одного и того же города или губернии. Но вместе с тем произвол всегда оставался основным и единственным управления.
Світ О. Генрі розмаїтий і багатий. Його геро люди: художники, продавщиці, дрібні службовці. У них часто немає грошей, вони живуть у бідних кварталах, але все одно приваблюють і цікавлять читачів. Чому ось уже скільки років тори письменника не втрачають своєї популярності? Спробуємо розгадати секрет О. Генрі на прикладі декількох його новел.
Молоді художниці Сью та Джонсі, які оселилися в невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, зіткнулися з певними труднощами. Дівчата жили бідно, а восени Джонсі раптово захворіла на пневмонію. Невідомо, чим би закінчилася історія хвороби Джонсі, якби не старий Берман, котрий намалював на стіні листок плюща. Зрозумівши безвихідь становища Джонсі, він вирішив врятувати бідну дівчину, пожертвувавши своїм власним життям.
Мабуть, кожний, хто прочитав новелу О. Генрі, зрозумів, що таке справжнє співчуття й милосердя, що треба бути уважнішими до тих, хто поруч, вчитися «бачити» серцем.
Герої іншої новели О. Генрі «Дари волхвів» Джим і Делла пожертвували один заради одного тим найдорожчим, що в них було. Як відомо, волхви принесли дари немовляті Ісусу Христу від щирого серця. Делла відрізала і продала волосся, щоб купити ланцюжок для годинника Джима, а Джим продав батьківський годинник, щоб купити гребінці для розкішного волосся Делли. Вони це зробили в ім'я любові. Молоді люди чисті душею, як діти. Саме так автор називає їх, захоплюючись їхнім вчинком. Джим і Делла мудрі серцем. Тому вони і є волхвами
Подробнее - на -
Объяснение: