У статті дібрані основні цитати, котрі до вам охарактеризувати героя твору Михайла Стельмаха “Гуси-лебеді летять” діда Демяна (діда Михайлика). Даний матеріал можна використати для цитатної характеристики образу.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Левша – собирательный образ русского народа. Главным героем сказа Н. С. Лескова является Левша, косой тульский мастер, самоучка, который больше работал левой рукой. Он жил очень бедно, носил разорванную одежду, обувался в опорочки. Левша - искусный мастеровой, но не имел технических знаний, которые были известны английским мастерам: подкованная Левшой и его товарищами блоха перестала танцевать. Его немного смешная внешность: косоглазие и плохая работа правой рукой подчеркивают его особую искусность в мастерстве. Эти изъяны не мешают ему подковать очень маленькую стальную блоху без специального оборудования. Левша является любимым героем Н. С. Лескова, автор гордится своим героем. Несмотря на свою позитивную оценку, автор не выделяет этого человека: «оружейники три человека, самые искусные из них, один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосы при ученье выдраны» . Главным героем сказа Н. С. Лескова является Левша, косой тульский мастер, самоучка, который больше работал левой рукой. Он жил очень бедно, носил разорванную одежду, обувался в опорочки. Левша - искусный мастеровой, но не имел технических знаний, которые были известны английским мастерам: подкованная Левшой и его товарищами блоха перестала танцевать. Его немного смешная внешность: косоглазие и плохая работа правой рукой подчеркивают его особую искусность в мастерстве. Эти изъяны не мешают ему подковать очень маленькую стальную блоху без специального оборудования. Левша является любимым героем Н. С. Лескова, автор гордится своим героем. Несмотря на свою позитивную оценку, автор не выделяет этого человека: «оружейники три человека, самые искусные из них, один косой левша, на щеке пятно родимое, а на висках волосы при ученье выдраны» . Н. С. Лесков показывает, что тульский мастер обладает поистине русским национальным характером. Это видно из описаний его работы, его отдыха, его любви к Родине. Левша и два оружейника проявили свое усердие и трудолюбие, когда в течение двух недель работали над диковинной блохой. Они сидели взаперти, держа в тайне свою работу. Именно здесь проявляется сила духа, так как пришлось работать в тяжелых условиях: с закрытыми окнами и дверями, без отдыха. Левша - необразованный человек, не имеющий специальных приборов, на глазок смог изготовить маленькие гвоздики, которые можно разглядеть только в микроскоп! Однако Платов не поверил, что тульские мастера смогли сделать что-то лучше англичан. Он рассердился, думал, что его хотят провести и взял с собой в Петербург Левшу, ведь если что-то будет не так, чтобы было кому за все ответить. Оказалось, что действительно, здесь есть чему подивиться - умельцы не только не испортили диковину, но и по мастерству обошли англичан: подковали стальную блоху и написали свои имена на подковках. Приехав в Англию, Левша проявляет патриотические чувства, и стремиться вернутся на Родину, хотя видит, что рабочие в Англии живут лучше. Осматривая достижения англичан, он учится всему полезному. Как русский мастер он понял ошибку российских военных в неправильной чистке ружей. Считает своим долгом передать эти знания своей Родине. Он очень любит Россию и на все приглашения англичан: обосноваться в Лондоне, выучить науки, побывать на заводах, устроиться на хорошую работу, обзавестись семьей отвечает отказом. Он любит своих уже престарелых родителей, ведь они без него не проживут. Но это не просто любовь, левша не мыслит себя без Родины. Лесковым представлен поистине великий человек: талантливый мастер, с широкой душой, горячим любящим сердцем, с глубокими патриотическими чувствами. Это настоящий Человек с большой буквы, человек, обладающий национальным русским характером. Недостатками Левши, как и многих русских людей, были тяга к спиртному и страсть к спору, заключению пари. Эти два качества погубили большое количество талантливых людей. Знаменитый Левша — воплощение природной русской талантливости, трудолюбия, терпения, собирательный образ загадочной русской души.
Дід Дем’ян — найстарший із родини Стельмахів. Добрий, розумний, працьовитий, веселий, відчайдушний, талановитий хазяїн, стельмах. Його поважали усі люди. Любив та цінував свою дружину. Чесно працював на своїй землі.
Цитатна характеристика.
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»