Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
Петербургское наводнение 1824 года — самое значительное и разрушительное наводнение за всю историю Санкт-Петербурга. Произошло 7 (19) ноября 1824 года.
Вода в реке Неве и её многочисленных каналах (рукавах) поднялась на 4,14—4,21 метра выше ординара. По оценкам, во время наводнения были разрушены 462 дома, повреждены 3681, погибли 3600 голов скота, утонули от 200 до 600 человек, многие пропали без вести, так как трупы были унесены водой в Финский залив.
На стенах домов города имеются памятные таблички, отмечающие уровень воды при наводнении 1824 года. Одна из них находится на пересечении Кадетской линии и Большого проспекта Васильевского острова.