Т. Г. Шевченко – основні мотиви творчості (за творами Т. Г. Шевченка)
Усю історію життя та творчості Т. Г. Шевченка можна назвати тяжкою та складною драмою. Особиста драма поета тісно сплітається з драмою його як геніального виразника думок і заповітів ідеалів рідного народу.
Ще будучи юним хлопцем Тарас Григорович Шевченко проймався глибокою тривогою за долю рідної землі та її людей. Адже батьки Тараса, його старші брати та сестри щоденно працювали на панщині, і хлопцю добре було відомо про тяжку долю кріпаків. Разом з цим Шевченко глибоко захоплювався славним героїчним минулим свого народу, його безстрашних ватажків. Тарас ніяк не міг зрозуміти, чому нація, яка має таку велику історію та таких славетних предків, мовчить та гне спини на панщині. Шевченко не збирався мовчати. І не мовчав! Засуджував російський царат та кріпацтво. Діставалося від поета і тим «землякам» – українцям, які «деруть шкуру» з «братів незрячих, гречкосіїв». Саме через свої переконання довелося Шевченку відбути заслання. У той скрутний час пережив поет найгірші відчуття: відчуття відірваності від рідного народу, відірваності від свого коріння. Давалася в знаки і відсутність спілкування з близькими людьми, однодумцями. Та Тарас не здався – і в засланні вдавалося йому писати і малювати, і таки повернувся поет на рідну Україну.
Для сучасної молоді Шевченко являється символом честі, правди і безстрашності, великого людинолюбства і священної ненависті до тих, хто намагається обмежити її волю.
Тараса Григоровича завжди підтримував народ, адже він мав єдину з ним думку – думку, як визволитися з-під тяжкого гніту кріпацтва. Шевченківська поезія підтримувала людей. Саме такі свідомі особистості, як Шевченко, творили велику історію нашої країни та народу історію. Великий Кобзар став для людей хлібом насущним, вони підпитувалися від його творів вірою, енергією та впевненістю у завтрашньому дні.
Не можна уявити Україну без Шевченка, а Шевченка - без України. Про історію рідної держави розповідає Кобзар у своїх творах, щоб пробудити у своїх співвітчизників почуття національної гідності і свідомості. Величні образи народних героїв постають перед нами зі сторінок «Кобзаря»:
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати…
Тому Т. Г. Шевченко і є основою нашої душі, його твори переживуть століття і завжди будитимуть у серцях людей найблагородніші почуття.
Виктор Петрович Астафьев . Писатель, литературный критик. Родился в 1924 году в маленьком селе Овсянка. Рано стал сиротой при живом отце, вторая семья которого ( после смерти матери) отвернулась от него. Детство с дедом и бабушкой, а также в детском доме. Астафьев воевал с 1942 года. За свои подвиги получил награду : медаль " За отвагу" и орден " Красной Звезды. " Женился после войны на Марии Корякиной и жил в г. Чусовой.
Освоил несколько профессий : был учителем, кладовщиком, слесарем. Принимал активное участие в работе литературного кружка.
1951 г. Напечатан рассказ " Гражданский человек. "
Трудится в газете " Чусовский рабочий. " Писал очерки, статьи, рассказы.
1953 г. Опубликована книга Астафьева «До будущей весны».
С 1958 года - член Союза писателей.
Назовем темы его произведений : военная, деревенская.
Перечислим романы и повести : " До будущей весны""," Тают снега", " Прокляты и убиты", " Царь - рыба", " Васюткино озеро. "
Смерть наступила в Красноярске в 2001 году. В селе Овсянка В. П. Астафьев похоронен.