Скласти твір-роздум на сторінку зошита. Оформити як контрольний твір. Місце для дати залишити. Тема твору: "Чи варто боротися за добро у цьому світі?" (за змістом повістей М. Павленко, І. Роздобудько, С. Процюка та новели Л. Пономаренко).
Мігель де Сервантес задумав свій роман як пародію на традиційний лицарський роман. Адже за доби середньовіччя лицарські романи були найпопулярнішим "чтивом". Герой Сервантеса має цілу бібліотеку подібних романів, через які він зрештою і збожеволів.
Втілення задуму Сервантесом було настільки успішним, що роман "Дон Кіхот" вийшов далеко за межі літературної пародії. Глибоко і тонко розкритиковано суспільні взаємовідносини за доби середньовіччя, показано лицемірство і ханжество буржуазії.
Герой Сервантеса Дон Кіхот одержимий бажанням встановити справедливість у цьому світі. Адже героям його улюблених лицарських романів так легко було подорожувати з мечем і забралом, встановлювати справедливість, боротися зі злом. І робилося все це безкорисливо — в їм я Прекрасної Дами. Можна було б просто посміятися із п'ятдесятирічного лицаря Дон Кіхота, його смішних облаштунків, старого і немічного коня, із занадто раціонального зброєносця, якби все це не було таким безнадійно сумним. Недарма ж Дон Кіхот сам назвав себе Лицарем Печального Образу.
Дон Кіхота не розуміли сучасники, сміялися з нього, лупцювали і закидали камінням. Навіть односельці, які його давно і добре знали, вважали його божевільним. Хоча коли він рятував підпаска від побиття хазяїном, він аж ніяк не виглядав людиною несповна розуму. Ота знаменита фраза Дон Кіхота "Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися!" стосувалася не лицарських законів, а швидше просто людяності, порядності і справедливості. Ні, не божевільним був Дон Кіхот, коли вимагав від хазяїна розрахуватися з малим за роботу. А коли селянин почав розповідати, що від загальної суми боргу треба відняти вартість трьох пар черевиків, що він дав хлопцеві, та на кровопускання під час хвороби малого підпаска, мандрівний лицар мудро зазначив: "...але хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас". На мою думку, занадто розумно і виважено сказано як на божевільного.
Мабуть, не в ту добу народився Дон Кіхот. Не видно серед оточення мандрівного лицаря ані порядності, ані шляхетності, ані гуманістичних принципів. Дон Кіхота не розуміли його сучасники, не розуміють його і зараз. І від цього удвічі сумно. Невже лицарство — це лише плід фантазій письменників?
Тема поэта и поэзии занимает одно из центральных мест в творчестве а. с. пушкина. такие стихотворения, как «пророк» , «поэт и толпа» , «поэту» , «памятник» , наиболее ярко отражают мысль гения о назначении поэта. стихотворение «поэту» было написано в 1830 г. , в период резких нападок на пушкина в реакционной печати. полемика с редактором газеты «северная пчела» булгариным заставила обратиться александра сергеевича в своем небольшом лирическом произведении к бессмертному образу непонятого стихотворца. в первом четверостишии пушкин призывает поэта не дорожить «любовию народной» . испытав на себе «минутный шум восторженных похвал» и «суд глупца» , он признает твердость, спокойствие и угрюмость лучшими из человеческих качеств в борьбе со смехом «холодной толпы» . личностное начало настолько сильно пронизывает стихотворение, что образ лирического героя и образ самого пушкина сливаются в единое целое. цель жизни верного служителя муз пушкин видит в добровольном следовании пути, по которому «влечет свободный ум» . поступая именно так, как писал сам, не оставляя выбранной стези, поэт не требовал «наград за подвиг благородный» , а лишь усовершенствовал «плоды любимых дум» . по мысли пушкина, все внутри поэта: высшая награда, «высший суд» . только «взыскательный художник» «строже всех» может оценить свой труд. нужна ли тогда поэту людская толпа, которая вместо того, чтобы внимать вдохновенным строкам, «плюет на алтарь» , где горит поэтический огонь? «ты царь: живи один» – пишет пушкин, словно отвечая на этот скрытый в стихотворении вопрос. мысль об одиночестве и отчужденности поэта приобретает иное звучание в стихотворении 1828 г. «поэт и толпа» . обидой и горечью непонимания наполнены слова, обращенные к черни: «подите прочь – какое дело поэту мирному до вас! » но спустя всего два года одиночество воспринимается пушкиным как состояние гармонии и душевного спокойствия, в котором поэт способен создать свои шедевры. это состояние дает поэту счастливую возможность не замечать брани толпы, пытающейся «в детской резвости» поколебать «треножник» , с которого он вещает истину. стихотворение «поэту» написано в форме сонета, а значит, состоит из двух четверостиший с одинаковой рифмовкой и двух трехстиший, заключающих в себе основную идею. выбрав форму сонета, не столь частую в поэзии как классическое стихотворение из четырех катренов, пушкин лишний раз подчеркнул исключительность и божественное предназначение поэта, по воле которого мысль облекается в слово, а слово – в жизнь.
он Кіхот — божевільний диван чи останній лицар?
Шкільний твір
Мігель де Сервантес задумав свій роман як пародію на традиційний лицарський роман. Адже за доби середньовіччя лицарські романи були найпопулярнішим "чтивом". Герой Сервантеса має цілу бібліотеку подібних романів, через які він зрештою і збожеволів.
Втілення задуму Сервантесом було настільки успішним, що роман "Дон Кіхот" вийшов далеко за межі літературної пародії. Глибоко і тонко розкритиковано суспільні взаємовідносини за доби середньовіччя, показано лицемірство і ханжество буржуазії.
Герой Сервантеса Дон Кіхот одержимий бажанням встановити справедливість у цьому світі. Адже героям його улюблених лицарських романів так легко було подорожувати з мечем і забралом, встановлювати справедливість, боротися зі злом. І робилося все це безкорисливо — в їм я Прекрасної Дами. Можна було б просто посміятися із п'ятдесятирічного лицаря Дон Кіхота, його смішних облаштунків, старого і немічного коня, із занадто раціонального зброєносця, якби все це не було таким безнадійно сумним. Недарма ж Дон Кіхот сам назвав себе Лицарем Печального Образу.
Дон Кіхота не розуміли сучасники, сміялися з нього, лупцювали і закидали камінням. Навіть односельці, які його давно і добре знали, вважали його божевільним. Хоча коли він рятував підпаска від побиття хазяїном, він аж ніяк не виглядав людиною несповна розуму. Ота знаменита фраза Дон Кіхота "Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися!" стосувалася не лицарських законів, а швидше просто людяності, порядності і справедливості. Ні, не божевільним був Дон Кіхот, коли вимагав від хазяїна розрахуватися з малим за роботу. А коли селянин почав розповідати, що від загальної суми боргу треба відняти вартість трьох пар черевиків, що він дав хлопцеві, та на кровопускання під час хвороби малого підпаска, мандрівний лицар мудро зазначив: "...але хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас". На мою думку, занадто розумно і виважено сказано як на божевільного.
Мабуть, не в ту добу народився Дон Кіхот. Не видно серед оточення мандрівного лицаря ані порядності, ані шляхетності, ані гуманістичних принципів. Дон Кіхота не розуміли його сучасники, не розуміють його і зараз. І від цього удвічі сумно. Невже лицарство — це лише плід фантазій письменників?