Объяснение:
Остап і Андрій, сини Тараса Бульби, після закінчення київської бурси повернулися додому. Їхній батько був "із числа тих корінних, старих полковників: весь був він створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру". Він заздалегідь тішив себе думкою, як прибуде зі своїми синами на Запорізьку Січ, представить їх усім старим, загартованим боями товаришам, подивиться на їхні перші ратні подвиги. Спочатку Тарас Бульба хотів відправити Остапа й Андрія на Січ одних, але "побачивши їхню свіжість, рослість, могутню тілесну красу, загорівся воїнський дух його, і він наступного ж дня вирішив їхати з ними сам, хоча необхідністю для цього була тільки уперта воля". Вранці, попрощавшись зі старенькою матір'ю, козаки рушили в путь.
ІІ
Вершники їхали мовчки. Старий Тарас думав про давнє: "перед ним проходили його минулі роки, за якими завжди плаче козак, бажаючи усе життя залишатися молодим". Він думав про те, кого зустріне в Січі з колишніх товаришів.
Думки його синів були зайняті іншим. Старший, Остап, майже ніколи не думав ні про щось, "окрім війни та привільного пияцтва". У бурсі його вважали одним із найліпших товаришів, проте вчився він неохоче і чотири рази закопував свій буквар у землю, доки батько не поклявся, що Остап не побачить Запоріжжя довіку, якщо не навчиться всім наукам. Зараз Остап "був душевно розчулений сльозами бідної матері"; тільки це його бентежило і примушувало замислено опустити голову.
Менший брат його, Андрій, "мав почуття дещо жвавіші і якось більш розвинуті... Він також кипів жагою подвигу, але разом із нею душа його була доступна також іншим почуттям. Потреба кохання спалахнула в ньому жваво, щойно він проминув вісімнадцяте літо. Жінки частіше стали поставати в гарячих його мріях; він... бачив її щохвилини, свіжу, чорнооку, ніжну". Андрій старанно приховував свої почуття від товаришів, бо вважалося сороміцьким для козака думати про жінку і про любов, не покуштувавши битви. Одного разу, блукаючи вулицею, де жили малоросійські та польські дворяни, він "побачив красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку і білу, мов сніг, освітлений вранішньою зорею. Дівчина стояла біля вікна". Це була дочка ковенського воєводи, що тимчасово приїхав до Києва. Андрій бачив прекрасну полячку ще декілька разів, та незабаром вона поїхала. Саме про неї думав Андрій, понуривши голову і опустивши очі.
В повести рассказывается о сыне судьи, который подружился с детьми, живущими в трущобах. Главный герой Вася еще не задумывался о том, как тяжело живется детям из других – бедных – слоев общества. Попав в общество Валека и Маруси, он понял, насколько тяжелы нищета и одиночество.
Валеку исполнилось девять лет, но он был «худой и тонкий, как тростинка». Несмотря на это, мальчик вел себя как взрослый. Да это и неудивительно – сама жизнь научила его этому. К тому же у Валеку было о ком заботиться – о его младшей сестре Марусе.
Девочке было всего четыре года и она была серьезно больна: «Это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца. Несмотря на свои четыре года, она ходила еще плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки ее были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика...»
Страшно, что надежды на выздоровление у Маруси не было – потому что у героев не было денег и заботы старших.
Чтобы подчеркнуть контраст между детьми из «хорошего» и «дурного» общества, писатель сравнивает Марусю с сестрой Васи – Соней: «... Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в темные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту».
Но, несмотря на тяжелые условия жизни, Вася и Маруся оставались хорошими людьми. Вася сразу почувствовал к ним симпатию и желание дружить. Герой жалел и сочувствовал брату и сестре, которым приходится воровать, чтобы не умереть с голода, которым приходилось жить в подземелье, высасывающем из них жизнь. Васю преследовала «острая струя сожаления, доходившая до сердечной боли».
Новые друзья не только раскрыли в Васе лучшие черты его характера – умение дружить, сочувствовать, готовность другим. Благодаря «детям подземелья» герой изменил – в лучшую сторону - свое отношение к отцу. Мальчик думал, что тот его не любит. Слова Валека о том, что судья — лучший человек в городе, заставили Васю по-новому посмотреть на отца.
Таким образом, повесть Короленко «В дурном обществе» учит любви, добру и пониманию. Читая ее, я думал о том, как ужасно одиночество, как важно иметь свой дом, как необходимо проявлять сочувствие и оказывать поддержку тем, кто в этом нуждается.