Тема дружби та кохання, їх співвідношення і впливу на долю як одної людини, так і людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку художньої літератури як мистецтва. По-новому цю проблему освітлено в XX столітті, в епоху катастроф, політичної нестабільності, коли починає формуватись нове відношення до загальнолюдських цінностей. Письменники XX століття часто зображають дружбу та кохання як останню моральну категорію, що лишилась у зруйнованому світі.
В романах письменників «загубленого покоління» (до них належать і Ремарк, і Хемінгуей) ці поняття є тим необхідним началом, яке допомагає герою залишитися живим. «Загублене покоління» — це покоління, що пережило першу світову війну і лишилось духовно спустошеним. Ці люди відмовляються від будь яких ідеологічних догм і шукають зміст свого існування в простих людських відносинах.
Почуття ліктя товариша, що майже злилося з інстинктом самозбереження, проводить крізь війну душевно самотніх героїв роману Ремарка «На західному фронті без змін»; воно ж визначає відносини героїв роману
«Три товариші».
Герой Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє» відрікся від військової служби, від того, що звичайно називають моральним обов’язком людини, відрікся заради відносин з коханою, і його позиція видається переконливою.
Людина XX століття постійно стоїть перед очікуванням кінця світу, перед очікуванням власної смерті або смерті коханої істоти. Кетрін, героїня роману «Прощавай, зброє», помирає, як і Пат в романі Ремарка «Три товариші». Герой же втрачає почуття сенсу власного існування. В фіналі обох творів герой дивиться на мертве тіло, яке вже перестало бути тілом коханої жінки. В роман вплітаються підсвідомі роздуми автора про походження кохання, про його духовну сутність.
Одна з основних особливостей літератури XX століття в її нерозривному зв’язку з явищами суспільного життя. Роздуми про дружбу і кохання проходять на фоні соціально-політичних катаклізмів і, по суті, невіддільні від роздумів про долю людства в XX столітті.
У творчості Франсуази Саган тема дружби і кохання звичайно залишається у рамках приватного життя людини. Письменниця часто зображає життя паризької богеми, до якої належить більшість її героїв.
Ф.Саган написала свій перший роман у 1953 році, і він тоді був сприйнятий як повне моральне падіння.
У художньому світі Саган немає місця міцній і по-справжньому сильній людській прихильності: це почуття повинно загинути, ледве народившись. На зміну йому приходить інше — почуття розчарування і суму.
Жиль Лантьє губить єдине і справжнє кохання у своєму житті, піддавшись хибному почуттю власної гідності і бажанню бути незалежним. Герої Ф. Саган відмовляються від відповідальності, і це призводить до катастрофи.
У романах Хемінгуея і Ремарка кохання отримує поразку під тиском тої сили, яка змітає людські долі і ламає людські відносини. У творах Франсуази Саган людина сама стає тою силою, яка руйнує відносини і рве зв’язки. Ці дві художні традиції дуже повно характеризують особливості сучасного підходу до теми дружби та кохання, ілюструють два напрями у вивченні області почуттів.
https://ukrtvory.ru/rozdumi-pro-druzhbu-ta-koxannya-v-zarubizhnij-literaturi-xx-stolittya.html
Негр-невольник, родившийся в одном из центральных штатов США — Кентукки, где, по словам Бичер-Стоу, бытовали «самые мягкие формы рабства». Мы встречаемся с Д.Т. в расцвете жизненных сил. И хотя его жена, тетушка Хлоя, называет его стариком, это «человек рослый, могучий, широкий в плечах, с типично африканскими чертами лица, в котором сквозит ум, доброта и благодушие». На первых страницах романа нарисована идиллическая картина: Д.Т. — близкое доверенное лицо своего хозяина мистера Шелби, человека просвещенного и доброго, благосклонно относящегося к рабам. Сын хозяина Джордж — частый гость в хижине Д.Т., он учит чернокожего друга читать и писать, читает ему Библию — любимую книгу негра. Идиллии, однако, скоро пришел конец. Финансовые затруднения заставили Шелби продать Д.Т. На первых порах герою книги повезло. Вместе с партией рабов его везли на пароходе в Новый Орлеан, на невольничий рынок. Д.Т упавшую за борт девочку. Отец ее, богатый плантатор Опо-стен Сен-Клер, купил Д.Т. В поместье у нового хозяина Д.Т. жилось хорошо. Его сытно кормили, работа была нетрудная — личный кучер маленькой»Шв. Но когда девочка и ее отец умерли, хозяйка решила распродать невольников. Д.Т. попал к жестокому плантатору Саймону Легри. Изнурительная работа не пугала сильного негра. Но он не мог смириться с тем, что к невольникам здесь относились как к бессловесной скотине. Так начался его поединок с хозяином, стремившимся унизить и сломить невольника. Д.Т. в этой борьбе поддерживает Христос, являющийся к нему в видениях. Сила духа глубоко верующего человека побеждает, сломить себя он не дает. Но Д.Т. в конце концов забивают до смерти. Образ Д.Т. по сей день вызывает споры: радикальных негритянских политиков возмущает проповедуемое им непротивление злу насилием
Поэт Кайсын Кулиев показывает то отношение, который любой человек должен испытывать к народу, его воспитавшему и вырастившему, он считает себя его вечным должником. Когда мы читаем, что у поэта вдруг иссякали силы и мужество, то память о мужестве родного народа вновь вливала эти чувства в сердце поэта. Кулиев всю жизнь старался сделать для своего народа что-то полезное, но понимал, что все равно народ для него сделал во сто крат больше.