Объяснение:
Уже много лет два дворянских семейства, живших по соседству – Берестовы и Муромские – не ладили между собой. Виной тому были разные взгляды на жизнь Ивана Петровича и Григория Ивановича. Они не общались и при каждом удобном случае злословили друг о друге.
Однако было у соседей нечто общее: оба были вдовцами и в одиночку воспитывали детей. Так, Муромский, будучи большим почитателем туманного Альбиона, пригласил для своей единственной дочери Лизы гувернантку-англичанку, в то время как Берестов отправил своего наследника Алексея на обучение в столичный университет. Из-за глухой вражды отцов Лиза и Алексей даже не были знакомы друг с другом.
Однажды к Берестову приехал сын, который мечтал стать гусаром, но отец был категорически против этого. Приезд юноши всколыхнул тихую, спокойную жизнь провинциальных дворян. Местные барышни находились под глубоким впечатлением от статного красавца, который всячески старался придать себе вид уставшего от жизни и разочарований человека, окутанного тайной.
Лиза очень хотела взглянуть на Алексея и ради этого решилась на авантюру:она решила переодеться крестьянкой и познакомиться с молодым барином. Верной оказалась служанка Настя, которая предоставляла своей хозяйке надёжное алиби.
Алексей был настолько очарован юной, прекрасной, наивной и доверчивой крестьянкой Акулиной, что сам не заметил, как влюбился в нее. Молодые люди каждый день встречались в лесу, всё больше убеждаясь в том, что любят друг друга всем сердцем.
Тем временем их отцы, благодаря случайности на охоте, не только нашли общий язык, но даже крепко подружились. В своих мечтах они даже породнились и решили поскорее познакомить Алексея и Лизу. Берестов объявил сыну своё желание женить его на Лизе, но, к своему удивлению, получил решительный отказ. Чтобы найти управу на Алексея, он пригрозил лишить его наследства. В порыве юноша отправился в усадьбу Муромских, чтобы объясниться с Лизой. Так секрет девушки был раскрыт и влюбленные обвенчались на радость родителей.
Відповідь:
"Маленьий принц" - это не рассказ, это очень известная повесть сказка Антуана де Сент-Экзюпери с глубоким смыслом и аллегорическими образами.
Событий не очень много. Маленький прин, живущий на своей маленькой планете - астероиде В-612, однажды почувствовав себя несчастным, улетает в путешествие. Он поочередно посещает соседние с его планетой астероиды. При этом он встречает на каждом из астероидов много странных взрослых: короля, думающем о том, что ему покоряются звезды, честолюбца, мечтающем о всеобщем восхищении, пьяницу, загнавшего себя в замкнутый круг, так как он пьёт, чтобы забыть, что ему совестно пить, делового человека, считающего звезды, который думает что все эти звезды его собственность, фонарщика, верного своему делу и слову, поэтому он каждую минуту зажигает и тушит фонарь, географа, записывающего в книгу рассказы путешественников, хотя сам он нигде не бывал. Послушав совета географа,Маленький принц отправляется на Землю. Тут он встречает Лиса. Лис открывает Маленькому принцу большую тайну. А еще Маленький принц знакомится з пилотом, самолет которого потерпел крушение в пустыне. Полученные Маленьким принцем знания позволяют ему понять, что в действительности он очень счастлив, и что ему пора возвращаться домой.
Пояснення:
Відповідь:
Мігель де Сервантес Сааведра — іспанський письменник-гуманіст. Головний його твір — роман "Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі" (1605—1615) — видатне явище епохи Відродження, що мало вплив на світову культуру.
Пояснення:
Щоб зрозуміти, про що і про кого цей роман, треба згадати, якою була Іспанія, коли жив і творив Сервантес. Це була могутня колоніальна держава, території якої простягайся на півсвіту. Король Філіп II гордо заявляв: "У моїх володіннях ніколи не заходить сонце". З підкорених земель по "золотому" Гольфстріму попливли до метрополії каравани кораблів, навантажених золотом, сріблом та іншими багатствами. Однак це не послужило економічному та соціальному прогресу країни. Феодально-абсолютистська диктатура була перепоною розвитку національної економіки та промисловості. Усі дорогоцінності осідали в кишенях іспанських можновладців — дворян та священиків. Іспанія нічого не виробляла, купуючи все в європейських країнах. Ремісники, селяни бідували, по країні ходили юрби жебраків. Наближалася економічна криза. У 1588 році англійський флот потопив іспанський, і Англія почала панувати на морі. Почалося падіння Іспанії в прірву.
Під впливом цих творів юні гідальго покидали рідні домівки й вирушали за океан шукати пригод і подвигів, а ті, що лишались у своїх маєтках, поринали у світ власних ілюзій, не розуміючи того, що на країну та й на них насувається жорстока реальність.
Сервантес вважав, що рицарські романи вже віджили своє і стали шкідливими для іспанського суспільства, тому й задумав роман про хитромудрого гідальго Дон Кіхота як пародію на цей жанр. Але книга швидко переросла первісний замисел. Сервантес показав у романі широку картину життя сучасної йому Іспанії. Історія пригод "мудрого безумця" Дон Кіхота, який вирішив стати ідеальним рицарем, до авторові зобразити істинні деталі життя, але в той же час показати неможливість дійсності без ідеалів.
Головний конфлікт роману — зіткнення ідеальних уявлень про дійсність з самою дійсністю. Подібно до героїв рицарських романів,
Рицар Печального Образу приймає вітряки за довгоруких велетнів. Велетні — постійні вороги героїв рицарських романів.
У пошуках пригод і подвигів Дон Кіхот чинить нові безрозсудства: нападає иа траурну процесію, ранить невинного бакаляра, примушує відкрити клітку з левами, наражаючи цим багатьох людей на небезпеку. В останньому епізоді мужність і звитяжність Дон Кіхота сягнули вершин лицарства. Він хоче будь-що, навіть ціною власного життя, покарати зло, бо думає, що леви послані злими чарівниками для перевірки його відваги. Гідальго наказав леварю випустити хижаків на волю, маючи намір битися з ними. І ось двері клітки розчинені, напруження зростає... Але сталося непередбачене: леви навіть не поворухнулися. Комічна ситуація викликає сміх. Подвиг стає нездійсненним. Перебування Дон Кіхота в герцогському палаці — кульмінаційний момент зіткнення мандрівного рицаря з дійсністю. Хоча й раніше більшість зустрічних сміялася над ним, але ніхто так не знущався, не принижував людської гідності, як це робили високоповажні дуки. Вони затіяли ганебний маскарад, гру, котра мала розвіяти їхнє нудотне життя. Вдаючи з себе прихильників Дон Кіхота, грубо насміхалися над його щирістю. Рицар обурюється й гнівається лише тоді, коли чує грубощі від герцогського сповідальника. Для войовничого духівника Дон Кіхот небезпечний, оскільки порушує усталені порядки, прагне змінити світ на краще, поспішає на до гнаним і знедоленим. У цьому епізоді мандрівний рицар перетворюється зі смішного дивака на гнівного викривача суспільних пороків, на справжнього героя, що б'ється вже не з примарними велетнями, а з можновладцями тогочасного суспільства. Сервантес показує, що коли Дон Кіхот забуває про лицарство гає жорстокість і несправедливість, він відстоює гуманістичні принципи, демонструючи свою безкорисливість та чесність. Особливо яскраво любов Дон Кіхота до справедливості, прагнення до добра, віра в людину розкриваються в тих настановах, котрі він дає Санчо Пансі перед його від'їздом на губернаторство: "Нехай сльози бідняка викличуть у тебе при однаково сильному почутті справедливості більше співчуття, ніж скарги багача". Мандрівний рицар перетворюється на мандрівного філософа.