У своєму романі «Портрет Доріана Грея» Оскар Уайльд висвітлив важливі проблеми, пов’язані з особистими, соціальними і культурними аспектами стосунків між людьми. Через створені художні образи письменник розкрив взаємозв’язок між внутрішнім світом людини і мистецтвом.
Наприклад, на думку одного з героїв роману — художника Безіла, мистецтво є певним дзеркалом душі людини, яке відбиває її спрямування, почуття і моральні якості. Автор ніби вкладає у власний твір частинку своєї душі, а сам роман відображає духовний світ зображуваних О. Уайльдом героїв. Але при цьому долю будь-якого твору мистецтва визначає не його автор, а його власник.
Головний герой роману Доріан Грей поклав увесь тягар своєї брудної душі на власний портрет. І картина мовчазно несла цей тягар та старіла замість оригінали доти, доки смерть не забрала її власника. Лише після цього вона повернулася до первісного вигляду.
Тісно пов’язаний з цією ідеєю і образ іншого героя — лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем. Але він займався не створенням твору мистецтва, а створенням душі Доріана Грея. Його дієвим інструментом була хибна філософія, яка полонила розум юного і недосвідченого Доріана своєю таємничістю і новизною, а в той же час підточувала неспокушене злом серце юнака.
Лорд Генрі вмів заспокоювати сумління Доріана Грея, він навчав його не надто піклуватися про мораль, с чого і почав своє падіння у безодню головний герой роману. Мабуть, у нього була можливість зупинити своє падіння після самогубства його коханої Сібілли Вейн. Це був короткий час, коли Доріан з тяжким серцем розмірковував про своє ставлення до юної акторки, яке привело до смерті дівчини. Але й тут втрутився лорд Генрі, який спростив трагедію почуття Сібілли і переконав Грея, що її смерть стала лише останньою роллю актриси.
Крок за кроком Доріан Грей перетворювався з людини з чистим і добрим серцем на злочинця та егоїста, доки зовсім не знищів власну душу. Зображуючи життя Доріана Грея, О. Уайльд стверджує, що тільки сумління здатне контролювати вчинки людини і її життя, тільки воно здатне хоч і не виправити усе, але докорити. І людина буде жити доти, доки буде жити її сумління, яке може знищити лише вона сама. А портрет у романі виконав роль магічного дзеркала, у якому відображалося падіння головного героя і яке наочно підтвердило думки письменника
