Хочется ответить госпоже Карпухиной( Масько).
.Если ребенок в таком возрасте позволяет себе послать взрослого человека и взрослые еще находят ему оправдание, что видите ли эта сопля 4-6 лет не уважает воспитателя.То это говорит только об одном - родители этого ребенка не занимаются его воспитанием Немыслимо! Дожили до светлых дней!Это же надо,взрослый человек должен заслужить уважение у ребенка дошкольного возраста?Педагог что, прислуга? Низший сорт? Такими мерками можно оправдать любой поступок дитятки. ОБЩЕСТВО ПРОСТО ДЕГРАДИРУЕТ. Раньше бы родители так отлупили своего ребенка за такие слова, чтобы навек запомнил, что хорошо и что плохо.А тут смотрите как просто - не семья виновата, а воспитатель.
Отсюда ответ на вопрос: ХАМСТВУ БОЙ! Нужно закручивать гайки и начинать воспитывать таких родителей. А поскольку нынешние родители никого не чтут,акромя рубля. Следовательно и наказывать нужно подобным, а именно, отчислять. Почитайте внимательно Устав, договор между ДОУ и родителями,если нужно внесите изменения, где четко будет прописано, что за оскорбления персонала - отчисление.Пусть ищут таких нянь и гувернанток, которые за деньги будут это терпеть.Если государство не уважает и не защищает - значит нужно это делать самим.Ведь после сада, будет школа, а то, что сейчас творится в школах мы видим с экранов телевизора -хамство учеников уже выше всяких пределов. И не надо позволять ребенку так себя вести. Он обязан уважать взрослого, хотя бы просто за то, что он старше.Жаль нет такого уважения в России, как закладывается в восточных странах. я точно не знаю но новерно это
Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Объяснение: