Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що цей улюблений народний романс належить до пісень літературного походження, а ім'я автора, Костянтина Думитрашка, відоме небагатьом.
В історії української літератури К. Думитрашко потрактований як наслідувач "Енеїди" І. Котляревського завдяки бурлескно-травестійній поемі "Жабомишодраківка", хоч писав він також інші поетичні твори — балади, вірші, романси. Як і І. Котляревський, К. Думитрашко для своєї поеми узяв за основу античний зразок, про що сам зазначив у заголовку: "Гомерова жабомишодраківка з греческого лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана".
Поема була свого часу популярною і поширювалась у рукописних списках, як і деякі інші твори автора. Майже весь творчий доробок К. Думитрашка увійшов до рукописної збірки "Копитьковы вирши и писни" (Золотоноша, 1848), частина з яких і сьогодні не надрукована.
К. Думитрашко (1814—1886, літ. псевдонім О. Д. Копитько) — виходець з Полтавщини, син священика. Продовжуючи сімейну традицію, також здобув духовну освіту. Працював викладачем російської словесності в Київській духовній академії, де користувався симпатією як знаючий педагог і цікава особистість: писав поетичні твори, займався музикою, живописом. Саме цим звернув на себе увагу Т. Шевченка. Відомо, що великий Кобзар відгукувався про свого сучасника як про "безперечно обдаровану людину" і одного із своїх друзів змусив вивчити напам'ять вірш К. Думитрашка "Часи".
Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.
Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.
как могла.
Объяснение:
ДАНИЛА — герой сказа П. П. Бажова «Каменный цветок» (1938). В основу этого философ-ско-поэтического произведения положены «тайные сказы» о Малахитнице, Хозяйке Медной горы и о ее колдовском каменном цветке, заимствованные из уральского фольклора. Сочетание фантастического и реального, характерное для народной сказовой традиции, подчеркивает драматизм столкновения действительности и идеала, обыденности и красоты. Данилку Недокормыша звали «блаженным». Ни в казачках господских, ни в подпасках оказался он «не гож», и тогда отдали его в обучение к мастеру Прокопьичу «по малахит-ному делу».
Так он «вырос за работой» и стал лучшим мастером в своем деле. Но не увлекала его работа: «Трудности много, а красоты ровно и вовсе нет». Надумал Д. «полную силу камня самому поглядеть и людям показать». Вспомнил он рассказ старой ведуньи Вихори-хи о колдовском каменном цветке, приносящем несчастье человеку, увидевшему его, но и дарующем познание главной сути прекрасного. Бросился Д. в ноги Хозяйке Медной горы: «Покажи цветок!» Та выполнила, но «затуманился» Д. после того, как цветок увидел, «голову разломило». Бросил он свою невесту, названого отца Прокопьича, «ахнул ба-лодкой» и сгинул: Малахитница взяла его в «горные мастера». О дальнейшей судьбе Д. повествует автор в двух других сказах — «Горный мастер» (1939) и «Хрупкая веточка» (1940), вошедших в книгу «Малахитовая шкатулка». Интерпретации образа Д. -мастера традиционно связаны с проблемами мами духовной жизни творца, вечными поисками истины и гармонии, невозможностью конечного постижения тайны прекрасного.