У Росії в XVIII столітті поряд зі зміцненням й оформленням станового ладу, відбуваються глибокі зміни в економічному й соціальному розвитку, що торкнулися всіх сторін народного господарства і соціального вигляду країни. В основі цих змін лежав процес розкладання феодалізму й генезису капіталістичних відносин, що почалися ще в XVII столітті. Кульмінацією цього процесу була, звичайно ж, епоха Петра (1672-1725 рр.). Петро I правильно зрозумів й усвідомив складність тих завдань, які стояли перед країною й приступився до їхнього здійснення. "Реформи Петра були підготовлені попередньою історією народу, були потрібні народу". Уже до Петра І була написана досить цільна перетворювальна програма, яка багато в чому збігалася з реформами Петра, і яка в деяких питаннях навіть пішла далі них.
Объяснение:
Пігмаліон» – п’єса Бернарда Шоу, написана в 1912 році. “Пігмаліон” аналіз твору Головні герої «Пігмаліон» – квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді). Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися! “Пігмаліон” проблематика У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості. Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”… Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси. Додатково: "Пігмаліон" головні герої "Пігмаліон" жанр твору "Пігмаліон" короткий зміст Бернард Шоу "Пігмаліон" переказ Бернард Шоу біографія скорочено Еволюція образу Елізи Дулітл в п'єсі Пігмаліон Ознаки нової драми у творі Б.Шоу "Пігмаліон" Характеристика образу Елізи Дулітл "Пігмаліон" Характеристика професора Хіггінса Цитатна характеристика Хігінса
Высший разум
Сюжет знаменитого романа предельно молодой купец и мореход попадает в результате кораблекрушения на необитаемый остров, проводит там двадцать восемь лет.
Дефо преподносит эту историю читателю как подлинный дневник обычного, хотя и довольно образованного человека того времени.
Главный герой романа — упорный созидательный труд, борьба человека за выживание. Человек эпохи по-своему приручает дикую природу, но и учится у нее. Не зря французский писатель и философ Жан-Жак Руссо подкреплял образом Робинзона свою концепцию «естественного человека» .
Каждое прозаическое бытовое действие (изготовление предметов быта, охота, земледелие, строительство) — настоящее увлекательное приключение. Но герой не одичал, подобно многим реальным людям, попадавшим в такую ситуацию. Он как бы в ускоренном темпе проходит всю историю человеческой цивилизации в целом. Из всех сложных ситуаций Робинзон находит достойный выход. Не только выживает, но и достигает своеобразного процветания. В конце романа он приобщает к цивилизации «дитя природы» — Пятницу.
Так Дефо воплощает оптимистический взгляд на прогресс человеческого общества и возможности человека.
Даниэль Дефо вдохновил множество последователей на создание «робинзонад» (Жюль Верн «Таинственный остров») . Многие мальчишки и подростки представляли себя находчивыми и сообразительными покорителями необитаемых островов — не на двадцать восемь лет, конечно, но хотя бы на одно лето. Но для того чтобы такая история стала правдой, нужно, как минимум, для начала научиться пользоваться молотком и пилой...
Объяснение: