Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден х серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Объяснение:
Мне кажется, что рассказы "Кукла" и "О чём плачут лошади" объединены общей темой - темой безразличия людей. Конюхи забывают о лошадях, люди издеваются над когда-то дорогими сердцу вещами, забывают о том, что о близких нужно заботиться. Как мучаются от работы лошади, как они болеют и страдают, так беспокоит всю планету человеческая жестокость и безразличие. Истории о лошадях и кукле - лишь пример того, как изменились люди внутренне. Очень важно не быть черствыми душой, помнить о милосердии и сострадании. Эти идеи читатель наблюдает в рассказах"Кукла" и "О чём плачут лошади".
ИЛИ
Эти рассказы объединяет тема отношения людей к животным, вещам: большинство работ проводится при техники, а лошадей держат для развлечения или на всякий случай, и вот эти, которые "на всякий случай" живут в ужасных условиях: лето, а они стоят на привязи и уже грызут землю с голоду, а что уже вспоминать о том, что их надо лечить, чистить, . Или вот кукла: кто-то выбросил её, не того, что она несколько лет была родной вещью ребёнку, так отдайте её кому-то ещё, или приберите, так нет - лучше я выброшу, потому что она мне теперь не нужна. А другие ребята и рады стараться: а, вам не надо, тогда мы над ней поиздеваемся, у ни у одного из подростков не возникло и мысли, чтобы эту куклу, потрудившуюся на своём веку, да и вещь, сделанную руками человека прибрать.
Объяснение:
1) Б;
2)Г;
Удачи!)))