В рассказе И. С. Тургенева "Муму" идет речь о простом крепостном парне Герасиме.Этот немой парень обладал богатырской силой. Он был трудолюбив, руках всё спорилось, в его характере присутствовали черты аккуратности и усердия. Именно эта черта привлекла его в барыне, которая одела его, обула, забрала его из села и устроила дворником. Но Герасиму пришлось выполнять еще и все прихоти и капризы барыни.
На службе в поместье, Герасима постигла любовь к милой прачке Татьяне. Он оберегал ее от злых насмешек и ей как мог. Судьбу девушки решила барыня, и выдала Татьяну за муж за башмачника Капитона. Эту новость Герасим переживал долго в своей коморке, но возражать хозяйке он не мог. Когда девушка уезжала с мужем в его деревню, главный герой подарил ей на прощание красный платок.Возвращаясь к себе, Герасим увидел маленькую замершую и голодную собачонку. Не смотря на то что барыня будет против, он забрал ее к себе. В этой собаке он увидел друга, и назвал ее Муму Он выгуливал ее по ночам, пряча ее от всех. Но все темное рано или поздно становится явным, и барыня узнала про Муму, и приказывает Герасиму ее утопить, не щадя не чьи чувства.
Не возможно представить, что чувствовал герой, когда убивал свою собаку, но приказ есть приказ, и он не смел его не выполнить. Перед этим он Муму накормил, поел сам, потом сел с собачкой в лодку и по плыл на середину реки, прицепив камень на шею, он бросил свою любимицу в воду. Он не слышал как собачка цеплялась за жизнь, как пыталась выплыть. Герасим просто выполнял приказ, не думая что может быть иначе.
После этого случая, Герасим не смог жить у барыни.Он отправился назад в деревню.Я не понимаю как можно убить друга? Ведь он вырастил ее с щенка. Эта собачка стала ему верным другом. Герасим убил ее..
Именно об этом и говорил Тургенев, что крепостное право лишало людей всех прав и мыслей, люди были рабами. А помещики просто пользовались своей властью, и пользовались мало оплачиваемой рабочей силой. У них собаки на псарнях жили лучше и чем люди. Образ Герасима это яркий пример отношения между богатыми и бедными.
Он большой и сильный мужик, глухой и замкнутый, даже по его лицу трудно определить в каком он настроении.
У "Різдвяній пісні у прозі" Ч. Діккенса показаний старий жадібний чоловік. У нього немає власної родини, дітей, і він зовсім не радіє найкращому святу — Різдву.
У Скруджа є все. Він багатий, у нього є торгова спілка, він вміє заробляти гроші. Справді, без грошей не буде і свята, бо ні за що буде купити подарунки чи накрити святковий стіл. Гроші дуже потрібні усім. Бідність та убогість дуже неприємні. У цьому творі Чарльз Діккенс показав, які потворні "Бідність" і "Темнота". Вони змальовані у вигляді маленьких діток, але діти ці потворні, зморщені, худі, обдерті. Ось така неприваблива бідність. Ніхто не хоче бути нещасним. Але Скрудж нічим не кращий за цих потвор. Він хоч і багатий, але поводиться, як бідний, бо економить на всьому, і в нього немає ні свята, ні подарунків. Справжнє щастя Скрудж пізнав, коли зумів зробити гарні справи. Подарував родині Боба великого індика, а сам відправився в гості до племінника. Він став посміхатися й робити добро. Від цього на душі в нього потеплішало, і Різдво стало його улюбленим святом. Мені здається, що найцінніше в житті — це наші рідні. Я хочу, щоб мої мама й тато, брат, бабуся, тітка були завжди здорові й посміхалися. Коли ми збираємося разом, навіть без подарунків, але з гарним настроєм — це найцінніше для мене. Добре, що Скрудж зрозумів свої помилки та встиг їх виправити.
Объяснение:
привет удачи