ответ:Расул Гамзатов - замечательный аварский поэт, любящий свой родной Дагестан. Эта любовь к родной стране проявляется во всех его стихотворениях, о чём бы он не писал. В восьмидесятые годы он пишет свои замечательные восьмистишия, куда входит и стихотворение "Опять за спиною родная земля". Небольшой жанр восьмистишия очень похож на лирическую зарисовку, на миниатюру, в которой поэт может сказать о том, что его волнует.
Опять за спиною родная земля,
И снова чужая земля за рекою...
Здесь очень искренне передана любовь к своей родной земле. Сам Гамзатов писал об этом так:"...чувство Родины нахожу во всех явлениях мира, во всех его уголках".
Лирический герой, возвращаясь издалека, с радостью встречает своих друзей. Эпитет "горячие руки" очень эмоциональный, образный. У аварцев и горячие сердца, в который вмещается и любовь к родине, и любовь к своим друзьям.
В этом стихотворении-миниатюре много повторов, главный акцент автор делает на словосочетании "граница отчизны". И сам же объясняет, что является для него этой границей:
Граница отчизны - граница покоя...
Да, главное чтобы на родной земле не было войн.
Граница отчизны - граница разлуки...
Это встречи с дорогими людьми после расставания, когда тоска по родине воспринимается очень остро.
Восьмистишие Гамзатова - замечательный образец своеобразного жанра поэта.
ответ: Здесь очень искренне передана любовь к своей родной земле. Сам Гамзатов писал об этом так:"...чувство Родины нахожу во всех явлениях мира, во всех его уголках".
Лирический герой, возвращаясь издалека, с радостью встречает своих друзей. Эпитет "горячие руки" очень эмоциональный, образный. У аварцев и горячие сердца, в который вмещается и любовь к родине, и любовь к своим друзьям.
В этом стихотворении-миниатюре много повторов, главный акцент автор делает на словосочетании "граница отчизны". И сам же объясняет, что является для него этой границей:
Граница отчизны - граница покоя...
Да, главное чтобы на родной земле не было войн.
Граница отчизны - граница разлуки...
Это встречи с дорогими людьми после расставания, когда тоска по родине воспринимается очень остро.
Объяснение:
З перших сторінок твору приваблює увагу образ дивної дівчинки, яка продавала квіти. У неї грубувата постать, або, скажімо, не зовсім романтична, років їй вісімнадцять – двадцять, на голові матроський брилик. Вона мала плачевний вигляд, замурзані черевики, не вимите та не розчесане волосся, яке так аби його привели до ладу. Але крізь це все, її природна врода сильніша, і вона красива. Вона привертала до себе увагу не лише проханням , як наприклад: «Купіть у мене квіточку, капітане!», а й своєю вродою.
Дівчинку звати Еліза, вона донька сміттяра, матері дівчина не має, а мачуха вигнала її з дому, тому, власне, їй і доводиться заробляти собі на життя самостійно, своїми власними силами.
Невдовзі її життя змінилося, її вчителем був Хіггінс, який побився об заклад, що з робить з провінційної дівчини справжню леді, і її буде не впізнати. Мені це нагадує перетворення Попелюшки в принцесу.
Хіггінс змінював їх як міг, пропонував заохочувальні подарунки, дарунки за слухняність, хоч дівчина і відмовлялася. Вчитель хвалив її, говорив яка вона слухняна, і як з нею Надалі, автор достеменно не описує перевтілення дівчини, а лише описує вже її перетворення. І так, справді, потім перед нами постає зовсім інша Еліза, юна особа, яка знає свою мету, впевнена у собі, повністю освічена та з гарними манерами. Вона позбулася свого діалекту. Еліза завдяки своїй наполегливості та красі підкорила світ, і свого щастя вона так нікому не віддасть.
Ударом для неї лише було те, що вона була повністю байдужа Хеггінсу, була лише об’єктом для виграші парі. Вона закохалася у свого учителя. Еліза вилила весь свій гнів на вчителя, що показало яка це сильна особа. Але вона і в цій ситуації взяла себе в руки та знайшла вихід з ситуації.
Історія Елізи Дулітл досить актуальна в наш час, з нею легко стикнутися у нашому житті. Це історія дівчини, яка завдяки своїй цілеспрямованості підкорила світ.