Милосердие.
Объяснение:Они все понимают, что Голлум безобидное существо, порабощенное властью кольца. Им его жаль. Даже эльфы Лихолесья не покончили с ним. У Бильбо сто раз выпадала возможность убить его, но ведь Бильбо - это Бильбо :) Фродо вообще был "зелёным" по меркам хоббитов (хотя ему, насколько я помню, около тридцати лет было), скорее всего, он не смог. Доверился. Они оба - и Голлум, и Фродо - понимали друг друга, ибо носили кольцо и были во власти его. Фродо не мог убить его, даже если бы захотел, так как Голлум вёл его и Сэма, он один знал дорогу. Гэндальф - майар, старейшее существо, старше любого эльфа, гнома, не то что человека, в Арде. Он мог быть сердитым, грозным, но он не убил бы того, кого сильнее в сто раз. Также он знал, что Голлуму отведена своя роль в этой истории
Скоро рассказчик узнал о цветке больше. У Маленького принца как-то раз появился крохотный росток, не похожий на другие цветы. Со временем на нем вырос бутон, который долго не раскрывался. Когда же все лепестки открылись, малыш с восхищением увидел настоящую красавицу. У нее оказался трудный характер: гостья была тонкой и гордой натурой. Мальчик, принимавший близко к сердцу все, что говорила красавица, почувствовал себя несчастным и решил бежать, отправившись в путешествие.
Рассказывая историю о цветке, Малыш уже понимал, что «надо было судить не по словам, а по делам», – ведь красавица напоила ароматом планету, а он не умел радоваться этому и «не умел любить»
Объяснение:
Відповідь: Книгу було написано в 1925 році, але не видано (через вплив Лева Каменєва). Згодом Булгаков написав п'єсу за мотивами твору і в 1926 році намагався поставити її в Московському художньому театрі. Тим не менше, спектакль було скасовано після того, як рукопис і копії було конфісковано таємною поліцією, або ОГПУ. Зрештою, Максим Горький втрутився і отримав рукопис[4].
Перша публікація в світі відбулася в 1968 році одночасно в журналі «Грані» (Франкфурт) та в журналі Алека Флегона «Студент» (Лондон). І лише в 1987 році книгу було видано в СРСР (6-й номер журналу «Знамя»), понад 60 років після її написання, але популярність у читачів роботі Булгакова дав Самвидав.
Сюжет
Москва, грудень 1924. Видатний хірург професор Пилип Преображенський відкрив ефективний метод омолодження. Продовжуючи роботу, він задумав небувалий експеримент — операцію з пересадки собаці людських гіпофіза і яєчок. Для досліду професор обрав бездомного пса Шарика. Результати операції перевершили всі очікування: Шарик поступово почав приймати не лише людську подобу, але також і риси, характерні для донора пересаджених органів, Клима Чугункіна, — п'янство і грубощі.
Історія собаки, що перетворився на людину, швидко стала відома в медичних колах, а потім виявилася надбанням і бульварної преси. Професору Преображенському висловлюють своє захоплення колеги, Шарика демонструють у медичному лекторії, а до будинку професора починають приходити зацікавлені.
Тим часом Шарик потрапляє під вплив комуністичного активіста Швондера, який переконав Шарика, що той — пролетар, який страждає від гноблення буржуазії (в особі професора Преображенського та його асистента доктора Борменталя), і налаштовує його проти професора. Згодом Шариков стає завідуючим відділу очистки Москви від бездомних тварин. Збирається одружитись та жити в квартирі Преображенського. Після доносу на професора його асистент Борменталь не витримує нахабства Шарикова, і через 10 днів у квартирі професора Преображенського знову живе собака.
Персонажі
Шарик — безпритульний пес, якого професор Преображенський підібрав на московській вулиці.
Поліграф Поліграфович Шаріков — людина, в якого перетворюється пес після виконаної професором Преображенським операції.
Пилип Пилипович Преображенський — блискучий хірург, «величина світового значення», який проживав в 1920-ті роки в Москві.
Іван Арнольдович Борменталь — молодий доктор, асистент професора Преображенського.
Зінаїда Прокопівна Буніна — дівчина, «соціал-служниця» професора Преображенського.
Дарина Петрівна Іванова — кухарка професора Преображенського.
Федір — швейцар будинку, де проживає професор Преображенський.
Клим Григорович Чугункін — загиблий в бійці злодій-рецидивіст, алкоголік і хуліган, чий гіпофіз і насінні залози використовувалися для пересадки Шарику.
Швондер — голова комітету будинку.
В'яземська — завідуюча культвідділом будинку.
Пеструхін і Жаровкін — товариші по службі Швондера, члени комітету будинку.
Петро Олександрович — нарком охорони здоров'я, пацієнт і хороший знайомий професора Преображенського.
Васнецова — друкарка підвідділу очищення МКХ.
Повість як політична сатира Редагувати
Найбільш поширене політичне тлумачення повісті прив'язує її до самої ідеї «російської революції», «пробудження» соціальної свідомості пролетаріату. Шаріков традиційно сприймається як алегоричний образ люмпен-пролетаріату, який несподівано для себе отримав велику кількість прав і свобод, але швидко виявив егоїстичні інтереси і здатність зраджувати і знищувати як собі подібних (колишній безпритульний пес піднімається по соціальних сходах, знищуючи інших безпритульних тварин), так і тих, хто наділив їх цими правами. Вважається, що в повісті Булгаковим були передбачені масові репресії 1930-х років.[5].
Ряд булгакознавців вважає, що «Собаче серце» є політичною сатирою на керівництво держави середини 1920-х років, а кожен з персонажів має прообраз серед політичної верхівки країни в той час. Зокрема, прообразом Шарікова-Чугункіна є Сталін (у обох «залізне» друге прізвище), професора Преображенського — Ленін (перетворив країну), доктора Борменталя, який постійно конфліктує з Кульковим — Троцький (Бронштейн), Швондера — Каменєв, асистентки Зіни — Зінов'єв, Дар'ї — Дзержинський і так далі.[6].
Цензура
На читанні рукописів повісті під час зборів літераторів в Газетному провулку був присутній агент ОГПУ, який охарактеризував твір так:
Пояснення: