Объяснение:
Выбери только то что надо
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Діккенс Чарльз — Різдвяна пісня у прозі, або Різдвяне оповідання з привидами (скорочено)
Цитата:
Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася "Скрудж і Марлей".
Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж сидів і працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура.
— Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! "Радісне Різдво"! Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину Не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас.
— Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж з лютістю, — то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!
— Дядечку! — благав племінник.
— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.
— Прощавай, — сказав ще раз Скрудж.
— І щасливого Нового року бажаю вам!
— Прощавай, — знов промовив Скрудж. Але, незважаючи на все це, племінник вийшов із хати, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився коло вхідних дверей, щоб побажати й Писареві щасливих свят, той, хоч уже мало не зовсім замерз, але був тепліший від Скруджа, від щирого серця відповів на привітання.
Переказ:
Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.
Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.
Цитата:
— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.
Але він таки змінився в лиці, як привид, не спиняючися, перейшов крізь двері, увійшов у кімнату і встав перед ним. Коли він входив, згасаюче полум'я спалахнуло, немов хотіло сказати: "Я знаю, це — Марлеєва тінь!" — і знов померкло.