Особенности композиции повести в том, что она представляет собой произведение, состоящее из 30 глав пролога и эпилога с яркой сценой, в которой подводится итог всем событиям повести.
Иван Теркин начинает войну на Урале, все географические наименования вымышлены.
Цель Теркина — дойти до Берлина.
Быт войны — радость, дружба и товарищество, но в главе « Три товарища» солдаты ссорятся и конфликтуют.
Незначительная деталь часы-говорит читателю, что время на войне остановилось, движения нет.
В главах 4 и 26 представлен пример обратной композиции, когда первая переправа закончилась победой. Теркин — реальный персонаж, воплощенный образ советского человека.
Вся повесть написана трехсложным размером — ямбом, и глава «Гармонь» - не исключение.
Размышления о любви к девушке заставило солдата, персонажа главы «Поединок», стрелять в самолет из пушки.
Будни войны — это и есть дорога Теркина, в главе «Баня» говорится именно о ее начале, когда все утраты еще впереди.
Таким образом, Теркин — собирательный образ народа-героя.
у восьмирічному віці лікарі здійснюють вимірювання особливостей структури мозку кожної дитини, виявляючи таким чином володаря унікального мозку, здатного бути творчим, а не тільки засвоювати готову інформацію
«Його і ще чотирьох хлопчиків упустили до кімнати і наказали роздягатися. Вони швидко скинули свій новий одяг і стояли так, голі й маленькі, тремтячи швидше від хвилювання, ніж від холоду. Медичні працівники по черзі обстежували їх за до якихось дивних приладів, кололи їм пальці, щоб узяти кров. Кожен лікар брав їхні картки і чорною паличкою вправно виводив на них акуратні рядки значків. Джордж пильно вдивлявся в них, але вони були так само незрозумілі. Потім дітям звеліли одягтися» «Вони сіли на маленькі стільчики і знову чекали. їх почали викликати по одному. Джорджа Плейтена назвали третім..."
«Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння…» «Він намагався пригадати, як це не вміти читати, і не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»