ответ
«Станционный смотри́тель» — повесть Александра Сергеевича Пушкина из цикла «Повестей покойного Ивана Петровича Белкина», оконченная 14 сентября 1830 года и изданная в 1831 году.
По повести создан литературно-мемориальный музей «Дом станционного смотрителя» в деревне Выра Гатчинского района Ленинградской области.
Персонажи
Самсон Вырин — смотритель почтовой станции, коллежский регистратор.
Дуня — дочь Вырина, вела хозяйство в станционном доме.
Ротмистр Минский — проезжий офицер, увёз Дуню в Петербург.
Жена пивовара — живёт с мужем и сыном в бывшем доме смотрителя станции.
Ванька — сын пивовара
Григо́рій Са́вич Сковорода́ (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — видатний український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також життя, через що його називали «Сократом».
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої художні та філософські твори, а також вів листування зі своїми сучасниками, двома мовами: латинською та російською.[⇨]
За життя не надрукував жодного твору.
Объяснение:
Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, малоґрунтовним, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина у Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х рр.
Мати Пелагея походила зі Шанґіреїв, рід яких виводиться з козаків Канівського полку, що мали кримськотатарське походження, вихрещених у часи Хмельниччини[2]. Григорій мав старшого брата Степана, який здобув освіту у Бреслау. З дитинства ріс «чудним» хлопчиком, заглибленим у свої думки, до господарської роботи непридатним. Влітку 1730 його віддали до 4-річної дяківської школи в Чорнухах.
У серпні 1734 Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. З перших академічних (ординарних) класів (аналогія, інфима) вивчали руську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах (граматика, синтаксима, поетика й риторика); також вивчали церковнослов'янську. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов. Навчався Грицько дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів. Певний вплив на нього мав викладач екстраординарних класів Симон Тодорський, заняття якого Сковорода відвідував у 1738—1740 роках. Свого часу Тодорський навчався в університеті Галле і був близький до пієтистів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання. Філософію викладав Михайло Козачинський. Філософський курс базувався на інтерпретаторах Арістотеля.
Наблюдая за поведением главного героя, мы можем оценить русский национальный характер, отличительной чертой которого является гордость и самоуважение. Военнопленный Андрей Соколов, измученный голодом и тяжелой работой, в кругу братьев по несчастью произносит крамольную фразу: «Им по четыре кубометра выработки надо, а на могилу каждому из нас и одного кубометра через глаза хватит». Об этой фразе стало известно немцам. И далее следует допрос героя.
Сцена допроса Андрея Соколова Мюллером — это своеобразная психологическая «дуэль». Один из участников поединка — слабый, изможденный человек. Другой — сытый, благополучный, самодовольный. И, тем не менее, победил слабый и изможденный. Андрей Соколов по силе своего духа превосходит фашиста Мюллера. Отказ от предложения выпить за победу немецкого оружия показывает внутреннюю силу Андрея Соколова. «Чтобы я, русский солдат, да стал пить за победу немецкого оружия?!» Сама мысль об этом показалась Андрею Соколову кощунственной. На предложение Мюллера выпить за свою погибель, Андрей соглашается. «А что мне было терять? — вспоминает он впоследствии. — За свою погибель и избавление от мук я выпью».
В моральном поединке Мюллера и Соколова последний одерживает победу еще и потому, что абсолютно ничего не боится. Андрею нечего терять, он уже мысленно простился с жизнью. Он откровенно издевается над тем, кто в данный момент наделен властью и обладает значительным преимуществом. «Захотелось мне им, проклятым, показать, что хотя я и с голоду пропадаю, но давиться ихней подачкой не собираюсь, что у меня есть свое, русское достоинство и гордость, и что в скотину они меня не превратили, как ни старались». Силу духа Андрея фашисты оценили. Комендант сказал ему: «Вот что, Соколов, ты — настоящий русский солдат. Ты храбрый солдат. Я — тоже солдат и уважаю достойных противников».
Я думаю, что сцена допроса Андрея Соколова Мюллером показала немцам всю выносливость, национальную гордость, достоинство и самоуважение русского человека. Для гитлеровцев это был хороший урок. Несгибаемая воля к жизни, которая отличает русский народ, позволила выиграть войну, несмотря на техническое превосходство противника.