Події в романі відбуваються впродовж трьох років (1933–35) під час Великої депресії у вигаданому містечку Мейкомб (Алабама), яке носить на собі «печать старечої втоми». Розповідь ведеться від імені головної героїні — шестирічної Джин Луїзи Фінч (на прізвисько Всевидько, англ. «Scout»). Вона живе зі старшим на чотири роки братом Джемом (Джеремі) і батьком-удівцем Аттікусом, який працює адвокатом. Всевидько і Джем дружать із хлопчиком на ім'я Діл, який кожного року приїжджає до Мейкомба на літо до тітки. Троє дітей зачаровані розповідями про свого сусіда Артура Редлі на прізвисько Страхолюд (в іншому варіанті перекладу — «Примара») і бояться його. Страхолюд веде самітницький б життя, протягом багатьох років його майже ніхто не бачив. Дорослі Мейкомба не розповідають дітям деталі його життя, тому Всевидько, Джем і Діл переповідають чутки про зовнішність Страхолюда і причини його самітництва. Вони мріють виманити його з будинку. Після двох проведених із Ділом літ Джин і Джем знаходять дрібні подарунки, які хтось залишає в дуплі дерева неподалік садиби Редлі. Кілька разів таємничий Страхолюд робить щось добре для дітей, але не хоче спілкуватися з ними особисто.
Объяснение:
В поэзии самое главное - образ. В этом стихотворении он слит со спокойной и выверенной гармонией стиха. И перед нами возникает картина, созданная воображением поэта. Но это не просто зарисовка с натуры, это во многом автопортрет. Мы видим в ней, как в зеркале, душу поэта: парус - это символ души поэта, его ищущего сердца. И становится понятно: в сущности, стихи не о парусе - они о человеческой судьбe.Наиболее важные эпитеты - «одинокий» и «мятежный». Поэт всегда таков, таким он должен быть, для этого он и рожден. Пусть у него есть все, что нужно, казалось бы, для благополучия, но он не успокаивается, «просит бури», и никакие «золотые лучи солнца» и «лазурные струи» не удержат жаждущую свободной бури душу. И в своем стремлении поэт одинок: не многие разделить подобную участь, ведь он «счастия не ищет», ему не нужен покой. И все стихотворение подчинено этой мысли, переданной через образ паруса. Вот она перед нами, душа великого поэта, в двенадцати строках юношеского стихотворения, и сколько в них красоты, мудрости и грусти, грусти об этих глупых людях, не поднимающих парус души и навсегда остающихся на берегу.Именно этой идеей близко мне это произведение, за это я так его люблю и считаю одним из лучших творений Лермонтова.