Новаторство Самчука-романіста простежується в тяжінні до творення монолітних романних конструкцій, орієнтованих на історію, всю дійсність, де на суворо документальній основі побудовані моменти окремого (образи-персонажі, побутові реалії тощо), тоді як площина загального смислового поля моделюється шляхом авторського осмислення буття. Характерним для його романів є синтетичне поєднання всіх складових елементів: сюжетних ліній, складних наративних планів, системи різних мотивів, бінарних опозицій, роздумів тощо. Жанрова семантика творів митця позначена органічним поєднанням епічного начала з точним відтворенням динаміки почуттів, асоціацій, переживань, тобто сплавом епічного, ліричного й драматичного первнів. Історіософські роздуми, поєднуючись із пластикою образних елементів, надають романам особливого ритму, зчаста забарвлюючи окремі епізоди драматичною тональністю. Епічна розповідь переривається інтелектуальними вставками, емоційно-ліричними відступами, іноді інкрустується реалістично-імпресіоністичними настроями, тонким гумором, іронією. Це дозволяє говорити про У. Самчука як митця аналітично-ліричного складу, якому притаманне особливе естетичне осягнення дійсності й моделювання художнього світу.
Я думаю, що розуміння тварин-це чудовий дар! Який знадобиться мені, наприклад якщо загублюсь у лісі, бо я зможу запросто запитати дорогу у прашок чи у зайця. Або навіть просто поговорити з кимось, на приклад якщо дома нікого, окрім кота. Щоб не було нудно я зножу з ним поговорити. Та й взагалі, з легкістю зможу стати ветеренаром, як доктор Дулітл, тварини самі будуть казати що в них болить! Це уже зручно! А ще, я стану перша у світі людина, яка розмовляє з тваринами: мене будуть показувати по телебаченню, брати інтерв'ю для журнальної статті і можливо датуть якусь нагороду! Тож на мою думку це чудове вміння, розмовляти з тваринами.
Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка : Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
