Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
П.П.Бажов "Серебряное копытце". 1)Главные герои:Дед Кокованя,Дарёнка,кошка Мурёнка,Серебряное Копытце. 2)Отзыв:В произведении мне больше всего понравилась сцена,где козлик Серебряное Копытце топает ножкой,а из-под неё сыплются драгоценные камни.Это описано очень красочно,и явственно представляешь сказочную картину. 3)Идея:В «Серебряном копытце» Павел Петрович Бажов показал нам образы простых людей, чьи дела остаются на слуху на долгие века. Так, сказ «Серебряное копытце» , основанный на народном предании, гласит о том, как уральские рабочие добывали самоцветы. Неслучайно, «Серебряное копытце» заканчивается фразой: «А по тем покосным ложкам, где козёл скакал, люди камешки находить стали… » . По праву, один из самых интереснейших сказов Бажова «Серебряное копытце» до сих пор пользуется популярностью у народа.
В.Ф.Достоевский "Мальчик у Христа на ёлке". 1)Главные герои: Мальчик,Дети. 2)Отзыв: Мальчик – герой рассказа - дитя петербургской нищеты, одетый в «халатик» и «картузишко», просыпается накануне Рождества в «сыром подвале», в «огромном городе и в ужасный мороз». Ф. М. Достоевский максимально, насколько это допускалось каноном святочного рассказа, постарался сохранить с первых строк «петербургский» колорит. Он создается благодаря присутствию в рассказе ряда типичных для русской жизни фигур («хозяйка углов», «халатник», «блюститель порядка», «барыня», «дворники»), благодаря контрастной характеристики уголка русской провинции, откуда приехал маленький герой («деревянные низенькие домики» со ставнями, темнота, собаки), и столицы с ее фантастическими, миражными огнями, «загнанными лошадями», «широкими улицами»… Для каждого христианина Рождество должно стать праздником жизни. Ведь нет больше страха смерти, потому что в любви, которую нам открывает нет страха, и всем дарит Он радость жизни вечной… 3) Идея:Идей две, как мне кажется. Первая - о том, как важно сострадание. Очень важно быть внимательным друг к другу. Если бы люди были чуточку великодушнее, мир был бы добрее. И тогда уж точно на Рождество не находили замёрзших насмерть деток в ящиках. Вторая - как важна любовь. Как важен свет и чистота детской души. Да любой души. Что та любовь, которая была в мальчике, привела его к Богу. Если бы этой любви было недостаточно, то, скорее всего, дорога завела бы его совсем не туда - к грабежу и пр. Но дитя, которое искренне боготворит свою мать просто не может иначе - даже покидая этот мир, он идёт к ней, идёт по светлому пути, храня в своём крохотном-большом сердечке Любовь.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.