ответ:Композиція «Притча про сіяча»
Експозиція: зустріч Ісуса з великою кількістю людей.
Зав’язка: розповідь Бога про значимість ґрунту, куди потрапить зерно, кинуте землеробом.
Кульмінація: «Коли хто-небудь чує вістку про Царство і не розуміє її, то приходить лукавий та викрадає те, що було посіяне в серці».
Розв’язка: зерно — слово, яке повинно потрапити на добрий ґрунт, принесе багатий врожай.
Объяснение:Тема: розповідь Ісуса про значимість для людини місця, куди вона посіє зерно.
Ідея: возвеличення людської чуйності, доброти, прагнення безкорисливо надати до тому, хто її потребує; ролі слова — зерна, яке потрапляє у різне середовище.
Основна думка: зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт,— це про людину, що чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна нема глибоких коренів, воно довго не проживе; зерна, що впало в тернину,— це про людину, яка чує Слово, та турботи цього віку та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; зерно ж, яке впало на добрий ґрунт,— це про людину, яка чує Слово і розуміє його, така людина приносить врожай в сто, в шістдесят або в тридцять раз більше посіяного.
Александр Николаевич Радищев известен благодаря работе "Путешествие из Петербурга в Москву".
Радищев был мыслителем, писателем, тонко чувствовавшим волнения народа и политическое устройство жизни.
События Крестьянской войны 1773—1775 гг. сыграли решающую роль в его политическом воспитании и отношении.
Изучив весь ход восстания по подлинным документам, Радищев признал закономерной и справедливой ту борьбу, которую самоотверженно вели крестьяне, работные люди, казаки и солдаты против помещиков и царицы.
Однако Радищев понял, что восставшие неминуемо были обречены на поражение из-за своей стихийности и неорганизованности.
Восстание Пугачева Радищев рассматривал как акт народного мщения угнетателям, и называл Пугачева «грубым самозванцем».
Радищев был ярый противник царизма, самодержавия, ему претил наивный монархизм вождя восставших крестьян.
Популярний англійський драматург, другий після Шекспіра, Бернард Шоу залишив глибокий слід у світовій культурі. Його творчість була відзначена двома престижними нагородами: Нобелівську премію великому романісту вручили за внесок у літературу, а «Оскара» за сценарій за однойменною п'єсою Бернарда Шоу «Пігмаліон». Короткий зміст п'єси в цій статті. Пігмаліон і Галатея літературознавці і критики висловлювали різні припущення про те, що спонукало Шоу написати цю п'єсу. Одні відсилають до відомого міфу Стародавньої Греції і пропонують згадати легендарного скульптора, який створив статую прекрасної дівчини. Інші вважають, що Шоу пригадав п'єсу Гільберта»Пігмаліон і Галатея". Треті зайшли так далеко, що звинуватили Шоу мало не в плагіаті, вказуючи на роман Смоллета, як на джерело запозичення. Насправді, історія написання "Пігмаліона" почалася з захоплення великого драматурга актрисою Стеллою Кемпбелл, про що він писав у своєму щоденнику. Він часто заводив романи у вигляді листування з актрисами, в числі яких були Флоренс Фарр і Еллен Террі, але Стелла зайняла виняткове місце і в житті, і в творчості Шоу. Переписка тривала кілька років. Але Шоу нічого не хотів змінювати у своєму житті. Стелла ж була вірна своєму недолугому чоловікові, який жив на її доходи. Бернард визнавав її геніальною актрисою і намагався до й матеріально. Але від грошової до вона відмовлялася. Побачивши одного разу гру Форбс-Робертсона і місіс Кемпбелл в "Гамлеті", він вирішив створити для неї п'єсу. В одному зі своїх листів до Еллен Террі він ділився думкою, що хотів би написати п'єсу, де Робертсон був би джентльменом, а Стелла дівкою в фартусі. Поки Лондонська Діва думала грати їй квіткарку-замарашку, прем'єра п'єси відбулася у Відні, потім з оглушливим успіхом пройшла в Берліні. На англійській же сцені п'єса» Пігмаліон " була поставлена тільки в квітні 1914 року, головну роль зіграла місіс Кемпбелл. Дійові особи Лондонська Квіткарка Еліза, перетворена ексцентричним професором фонетики Хіггінсом в світську даму, стала однією з улюблених героїнь театральних підмостків світу. Роль ця стала улюбленою жіночою роллю і прославила багатьох театральних актрис, обійшовши всі світові сцени – від знаменитої Лондонської Діви до Російської Д.Зеркалової. Що не дивно. Як стане видно з викладеного нижче короткого змісту « "Пігмаліон" Бернарда Шоу-Весела, блискуча комедія, останній акт якої містить елемент драми: Квіткарка добре впоралася з роллю світської дами і більше вже не потрібна. Головні дійові особи п'єси-Еліза і професор Хіггінс з полковником Пікерінгом, які уклали парі: