Чарівний світ дитинства... Незабутня пора життя людини. Світ, у якому існують казка й бувальщина, світ, у якому завдяки батькам ми завжди почуваємо себе захищеними, сміливо будуємо найвідчайдушніші плани й у мріях переносимося у найдальші краї. І навіть ставши дорослими, ми, якщо нам погано, повертаємося думкою у дитинство. Там завжди нас чекають радість, світлі надії, віра в те, що все на світі можливе. Існує там і чарівна крамниця, створена уявою великого письменника Герберта Веллса.
Світ дитинства — світ казки. Я сміливо відкриваю двері у казку і потрапляю в цю чудову чарівну крамницю. І що за дива починаються довкола мене! Ввічливо киває мені головою, як давній знайомий, поважний іграшковий тигр, невідомо звідки з'являються найрізноманітніші кришталеві кульки і чарівний капелюх. А на підлозі — дивовижні чарівні дзеркала, що можуть звужувати й видовжувати предмет, збільшувати й зменшувати його. Пройшовши далі в крамницю, я бачу, як переді мною з'являється раптом незвичайний, схожий на фокусника, продавець, який повідомляє, що всі товари, які тут є, добуваються чарівним шляхом. І говорить, що потрапити в цю незвичайну чарівну крамницю можуть лише гарні й слухняні діти. Далі продавець починає витрушувати з капелюха яйця, мармурову кульку, годинник. Дива та й годі! Цікавим там був і коник-гойдалка, і чарівний іграшковий меч. А якими чудовими були чарівні олов'яні солдатики, які крокували, наче справжні! А ще там були справжнісінькі живі кролик із голубом
Думаю, да. Так как данная сцена полностью совпадает, о том, как крестьяне пришли и как их прогнали от подъезда так и не дав им возможности рассказать о причине своего визита. "Раз я видел, сюда мужики подошли, Деревенские русские люди на церковь и стали вдали, Свесив русые головы к груди; Показался швейцар. "Допусти",- говорят С выраженьем надежды и муки. Он гостей оглядел: некрасивы на взгляд! Загорелые лица и руки, Армячишка худой на плечах, По котомке на спинах согнутых, Крест на шее и кровь на ногах, В самодельные лапти обутых (Знать, брели-то долгонько они Из каких-нибудь дальних губерний). Кто-то крикнул швейцару: "Гони! Наш не любит оборванной черни!" И захлопнулась дверь. Постояв, Развязали кошли пилигримы, Но швейцар не пустил, скудной лепты не взяв, И пошли они, солнцем палимы, Повторяя: "Суди его бог!", Разводя безнадежно руками, И, покуда я видеть их мог, С непокрытыми шли головами..."
И какое это сильное впечатление произвело на Некрасова, как стало ему обидно и горько за крестьян. Он обращается к владельцу этого дома:
"Пробудись! Есть еще наслаждение: Вороти их! в тебе их Но счастливые глухи к добру... Не страшат тебя громы небесные, А земные ты держишь в руках, И несут эти люди безвестные Неисходное горе в сердцах. Что тебе эта скорбь вопиющая, Что тебе этот бедный народ?
Именно это стихотворение Иван Саввич Никитин очень любил. О нем же упоминал Иван Алесееич Бунин в заметке на 70-летие поэта:"Красота ранней зари передавалась им так, что все стихотворение было как бы напоено ее росами, крепкой утренней свежестью, всеми запахами мокрых камышей, холодком дымящейся алой реки, горячим блеском солнца... и вместе с стихотворением звенела веселым кличем: Не боли ты, душа, отдохни от забот, - Здравствуй, солнце да утро веселое!
УтроЗвёзды меркнут и гаснут. В огне облака. Белый пар по лугам расстилается. По зеркальной воде, по кудрям лозняка От зари алый свет разливается. Дремлет чуткий камыш. Тишь — безлюдье вокруг. Чуть приметна тропинка росистая. Куст заденешь плечом — на лицо тебе вдруг С листьев брызнет роса серебристая. Потянул ветерок, воду морщит-рябит. Пронеслись утки с шумом и скрылися. Далеко-далеко колокольчик звенит. Рыбаки в шалаше пробудилися, Сняли сети с шестов, вёсла к лодкам несут… А восток всё горит-разгорается. Птички солнышка ждут, птички песни поют, И стоит себе лес, улыбается. Вот и солнце встаёт, из-за пашен блестит, За морями ночлег свой покинуло, На поля, на луга, на макушки ракит Золотыми потоками хлынуло. Едет пахарь с сохой, едет — песню поёт; По плечу молодцу всё тяжёлое… Не боли ты, душа! отдохни от забот! Здравствуй, солнце да утро весёлое!16 ноября 1854, январь 1855
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.
Л. Костенко
Чарівний світ дитинства... Незабутня пора життя людини. Світ, у якому існують казка й бувальщина, світ, у якому завдяки батькам ми завжди почуваємо себе захищеними, сміливо будуємо найвідчайдушніші плани й у мріях переносимося у найдальші краї. І навіть ставши дорослими, ми, якщо нам погано, повертаємося думкою у дитинство. Там завжди нас чекають радість, світлі надії, віра в те, що все на світі можливе. Існує там і чарівна крамниця, створена уявою великого письменника Герберта Веллса.
Світ дитинства — світ казки. Я сміливо відкриваю двері у казку і потрапляю в цю чудову чарівну крамницю. І що за дива починаються довкола мене! Ввічливо киває мені головою, як давній знайомий, поважний іграшковий тигр, невідомо звідки з'являються найрізноманітніші кришталеві кульки і чарівний капелюх. А на підлозі — дивовижні чарівні дзеркала, що можуть звужувати й видовжувати предмет, збільшувати й зменшувати його. Пройшовши далі в крамницю, я бачу, як переді мною з'являється раптом незвичайний, схожий на фокусника, продавець, який повідомляє, що всі товари, які тут є, добуваються чарівним шляхом. І говорить, що потрапити в цю незвичайну чарівну крамницю можуть лише гарні й слухняні діти. Далі продавець починає витрушувати з капелюха яйця, мармурову кульку, годинник. Дива та й годі! Цікавим там був і коник-гойдалка, і чарівний іграшковий меч. А якими чудовими були чарівні олов'яні солдатики, які крокували, наче справжні! А ще там були справжнісінькі живі кролик із голубом
Объяснение: