9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
Отрывки. Комедия "Горе от ума" держится каким-то особняком в литературе и отличается моложавостью, свежестью и более крепкой живучестью от других произведений слова. Она, как столетний старик, около которого все, отжив по очереди свою пору, умирают и валятся, а он ходит, бодрый и свежий, между могилами старых и колыбелями новых людей. И никому в голову не приходит, что настанет когда-нибудь и его черед. Главная роль, конечно, - роль Чацкого, без которой не было бы комедии, а была бы картина нравов. Чацкий не только умнее всех прочих лиц, но и положительно умен. Речь его кипит умом, остроумием. У него есть и сердце, и притом он безукоризненно честен. Словом - это человек не только умный, но и развитой, с чувством, или, как рекомендует его горничная Лиза, он "чувствителен, и весел, и остер". Чацкий, как видно, готовился серьезно к деятельности. Он "славно пишет, переводит", говорит о нем Фамусов, и о его высоком уме. Он, конечно, путешествовал недаром, учился, читал, принимался, как видно, за труд, был в сношениях с министрами и разошелся - не трудно догадаться почему. "Служить бы рад, - прислуживаться тошно", - намекает он сам. Он любит серьезно, видя в Софье будущую жену. Он и в Москву, и к Фамусову приехал, очевидно, для Софьи и к одной Софье. Две комедии как будто вложены одна в другую: одна, так сказать, частная, мелкая, домашняя, между Чацким, Софьей, Молчалиным и Лизой: это интрига любви, вседневный мотив всех комедий. Когда первая прерывается, в промежутке является неожиданно другая, и действие завязывается снова, частная комедия разыгрывается в общую битву и связывается в один узел. Между тем Чацкому досталось выпить до дна горькую чашу - не найдя ни в ком "сочувствия живого", и уехать, увозя с собой только "мильон терзаний". Чацкий рвется к "свободной жизни", "к занятиям" наукой и искусству и требует "службы делу, а не лицам". Он обличитель лжи и всего, что отжило, что заглушает новую жизнь, "жизнь свободную". Весь ум его и все силы уходят в эту борьбу. Не только для Софьи, но и для Фамусова и всех его гостей, "ум" Чацкого, сверкавший, как луч света в целой пьесе, разразился в конце в тот гром, при котором крестятся, по пословице, мужики. Нужен был только взрыв, бой, и он завязался, упорный и горячий - в один день в одном доме, но последствия его отразились на всей Москве и России. Чацкий, если и обманулся в своих личных ожиданиях, не нашел "прелести встреч, живого участья", то брызнул сам на заглохшую почву живой водой - увезя с собой "мильон терзаний" - терзаний от всего: от "ума", от "оскорбленного чувства".Чацкого роль - роль страдательная: оно иначе и быть не может. Такова роль всех Чацких, хотя она в то же время и всегда победительная. Но они не знают о своей победе, они сеют только, а пожинают другие. Чацкий сломлен количеством старой силы, нанеся ей в свою очередь смертельный удар качеством силы свежей. Он вечный обличитель лжи, запрятавшейся в пословицу: "один в поле не воин". Нет, воин, если он Чацкий, и притом победитель, но передовой воин, застрельщик и - всегда жертва. Чацкий неизбежен при каждой смене одного века другим. Едва ли состареется когда-нибудь грибоедовский Чацкий, а с ним и вся комедия. Чацкий, по нашему мнению, - из всех героев комедии наиболее живая личность. Натура его сильнее и глубже прочих лиц и потому не могла быть исчерпана в комедии.
1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а
9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.