Тлумачний словник говорить нам, що "Поезія — художньо-образна словесна творчість, це твори, написані віршами". Ось таке сухе, безбарвне пояснення. Та чи пояснює воно суть явища? Напевне, що - ні. Адже поезія, це, перш за все ( хоч як не банально це звучить)- музика душі. Це жива, непідробна емоція, що зачіпає в душі найпотаємніші струни, змушує людскі душі звучати в унісон. Лише пезія передасть смуток і відчай, біль і радість, все те для чого недостатньо простих слів. Нажаль, в сучасному, прагматичному світі лишаєтся так мало місця для поезії. Саме тому, люди, закохані в поетичне слово об'єднуются в клуби люителів поезії. Існує такий клуб і при вільшанській бібліотеці. Третій рік ( від самого заснування) керує клубом любителів поезії та поетів-початківців Слатіна Олена Михайлівна.Пенсіонерка, культпросвітпрацівник в минулому і на заслуженому відпочинку не покладає рук- пише вірші, приймає участь у художній самодіяльності, являєтся позаштатним кореспондентом "Вістей Дергачівщини", гуртує наколо себе таких же не байдужих людей. Різні люди зібралися в клубі- і пенсіонери і школярі і учителі і робітники. Та всіх їх об'єднує любов до поетичного слова. Серед учасників клубу є і такі, що вже мають в своєму доробку видані книги, так наприклад Людмила Федорівна Кійко, що вже видала свою першу книгу для дітей "Золотий онучок". А також є й самвидавчі книги- "Ранкова кава та шум дощу" Сашка мовчана та "Під знаком Діви" Олени Слатіної. Можна ще згадати Олексія Гичку, Грицай Яну, Олену Чорнобай, Анну Мовчан, Надію Федьо,Чепку Альону та інших. І хоч вірші дуже різні за рівнем і, подекуди, ще далекі до досконалості, та є в них головне- справжні, непідробні емоції, жива музика душі. Пропоную читачам ознайомитись з творчість клубчан:
1.После окончания венского совета император Александр Павлович решает «по Европе проездиться и в разных государствах чудес посмотреть» . Состоящий при нем донской казак Платов «диковинам» не удивляется, потому что знает: в России «свое ничуть не хуже» . 2.В самой последней кунсткамере, среди собранных со всего света «нимфозорий» , государь покупает блоху, которая хотя и мала, но умеет «дансе» танцевать. Вскоре у Александра «от военных дел делается меланхолия» , и он возвращается на родину, где умирает 3. Взошедший на престол Николай Павлович блоху ценит, но, так как не любит уступать иностранцам, отправляет Платова вместе с блохой к тульским мастерам. Платова «и с ним всю Россию» вызываются поддержать трое туляков. 4.Они отправляются поклониться иконе святого Николая, а затем запираются в домике у косого Левши, но, даже закончив работу, отказываются выдать Платову «секрет» , и ему приходится везти Левшу в Петербург 5 Левша велит «всего одну ножку в подробности под микроскоп подвести» . Сделав это, государь видит, что блоха «на подковы подкованная» . А Левша добавляет, что при лучшем «мелкоскопе» можно было бы увидеть, что на всякой подкове «мастерово имя» выставлено. А сам он выковывал гвоздики, которые никак разглядеть невозможно. Платов просит у Левши 6.Левшу обмывают в «Туляновских банях» , остригают и «обформировывают» , будто на нем есть какой-нибудь «жалованный чин» , и отправляют отвезти блоху в подарок англичанам. В дороге Левша ничего не ест, «поддерживая» себя одним вином, и поет на всю Европу русские песни. На расспросы англичан он признается: «Мы в науках не зашлись, и потому блоха больше не танцует, только своему отечеству верно преданные» . Остаться в Англии Левша отказывается, ссылаясь на родителей и русскую веру, которая «самая правильная» . Ничем его англичане не могут прельстить, далее предложением женит- ься, которое Левша отклоняет и неодобрительно отзывается об одежде и худобе англичанок 7.. На английских заводах Левша замечает, что работники в сытости, но больше всего его занимает, в каком виде содержатся старые ружья. Вскоре Левша начинает тосковать и, несмотря на приближающуюся бурю, садится на корабль и не отрываясь смотрит в сторону России. Корабль выходит в «Твердиземное море» , и Левша заключает пари со шкипером, кто кого перепьет. Пьют они до «рижского Динаминде» , и, когда капитан запирает спорщиков, уже видят в море чертей. 8. В Петербурге англичанина отправляют в посольский дом, а Левшу — в квартал, где у него требуют документ, отбирают подарки, а после отвозят в открытых санях в больницу, где «неведомого сословия всех умирать принимают 9.. Тот посылает к Левше доктора из духовного звания Мартын-Сольского, но Левша уже «кончается» , просит передать государю, что у англичан ружья кирпичом не чистят, а то они стрелять не годятся, и «с этой верностью» перекрещивается и умирает
Нажаль, в сучасному, прагматичному світі лишаєтся так мало місця для поезії. Саме тому, люди, закохані в поетичне слово об'єднуются в клуби люителів поезії. Існує такий клуб і при вільшанській бібліотеці. Третій рік ( від самого заснування) керує клубом любителів поезії та поетів-початківців Слатіна Олена Михайлівна.Пенсіонерка, культпросвітпрацівник в минулому і на заслуженому відпочинку не покладає рук- пише вірші, приймає участь у художній самодіяльності, являєтся позаштатним кореспондентом "Вістей Дергачівщини", гуртує наколо себе таких же не байдужих людей. Різні люди зібралися в клубі- і пенсіонери і школярі і учителі і робітники. Та всіх їх об'єднує любов до поетичного слова.
Серед учасників клубу є і такі, що вже мають в своєму доробку видані книги, так наприклад Людмила Федорівна Кійко, що вже видала свою першу книгу для дітей "Золотий онучок". А також є й самвидавчі книги- "Ранкова кава та шум дощу" Сашка мовчана та "Під знаком Діви" Олени Слатіної.
Можна ще згадати Олексія Гичку, Грицай Яну, Олену Чорнобай, Анну Мовчан, Надію Федьо,Чепку Альону та інших. І хоч вірші дуже різні за рівнем і, подекуди, ще далекі до досконалості, та є в них головне- справжні, непідробні емоції, жива музика душі. Пропоную читачам ознайомитись з творчість клубчан: