Відповідь:
Айвенго це герой історичого роману Вальтера Скотта. З назви твору я можу сказати що Айвенго це головний герой. В романі я часто зустрічаю героя отже його життєва історія найширша.
Вперше я зустрівся із персонажем, коли кавалькада на чолі з пріором Еймером зустріла Пілігрима (Айвенго) та запитала як дістатися до замку Седріка Ротервудського.
В ті часи в Англії часто проводилися рицарські турніри. Один з них був призначенй в Ешбі в графстві Лестерському. Найвправнішим з лицарів вважався Бріан де Буа-Гільбер. В рицарському турнірі приймав участь загадковий вершник на щиті якого був зображений дуб з оголеним коренем та напис Desdichado що означало Позбавлений Спадку ( цей загадковий лицар був Айвенго). Коли Бріан де Буа-Гільбер та лицар Позбавлений Спадку зустрілися в поєдинку то загадковий лицар майже не вбив Бріана коли принц Джон зупинив поєдинок і визнав лицаря Позбавленого Спадку переможцем турніру. Коли Айвенго нагороджували він впав непритомний бо був поранений в бік.
Після турніру Ісаак із Йорку, Ребекка, Ровена та Седрік поверталися до дому за ними несли ноші з пораненим Айвенго. Прямуючи лісом друзів взяли у полон розбійники. Потім з'ясувалося, це були переодягнені лицарі Фрон де Бефа. Вамбі вдалося сховатися та врятуватися від розбійників, він попрямував до зброєносця Айвенго Гурта. Він розповів йому сумну історію про викрадання. Гурт зустрів загадкових йоменів з лісу (ви вже зрозуміли що це були Робін Гуд та його ватага) які до Гуртові визволити Айвенго та його друзів з полону. Тим часом в замку Фрон де Бефа Айвенго лежав поранений, його доглядала Ребекка яка знала медецину.
Основні риси характеру Айвенго-це сміливість, яка позначена в епізоді про турнір, відданість королю Річарду Левове Серце зазначена в епізоді про похід Айвенго та короля до Седріка, благородство я побачив в епізоді де розповідається що Айвенго особа знатного походження.
Айвенго є гарним прикладом рицаря тому, що в романі розповідається що він має даму серця, благородний, виконує добрі вчинки та бере участь у рицарських турнірах. На мою думку Уілфред (це справжнє ім'я Айвенго) це гарний приклад сучасному рицарству.
Пояснення:
У різдвяну ніч до бідної хатинки, де діти радіють чужому святу, дивлячись на нього у вікно, і уявляють, що вони смакують пиріжки, завітала фея і запропонувала вирушити на пошуки Синього птаха щастя.
Казка переплітається із життям: на дітях костюми казкових персонажів, фея спочатку схожа на сусідку-стару. Вона загубила ключі від шафи з килимом-літаком та невидимою каблучкою, і тому діти підуть пішки. Чарівний діамант, що допомагає побачити душі речей і тварин, можуть відібрати дорослі, як звичайну коштовність.
Діти швидко сприймають умови казки і вже не дивуються, мандруючи поруч з душами Хліба й Цукру, Вогню й Води... Мовби оживають звичні людські уявлення, стаючи символами-алегоріями: добрий помічник бідних Хліб і обережний Цукор, вірний щирий Пес і підступна зрадлива Кішка, Світло, що поєднує в собі найкраще вжитті. Законами казки стають мудрі уявлення, за якими живуть померлі. Доки їх пам'ятають та їм вдячні, вони ладні очистити душі живих.
У Майбутньому лопаються, як мильні бульбашки, вигадані Огрядні Блаженства: Блаженство їсти, Коли Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Пити, Коли Не Хочеться, Блаженство Нічого Не Робити, — і завжди можна перемогти миттєві хитання і піти від них до своєї мети. А справжні домашні Блаженства є "у кожному домі, де живуть з відкритими очима, там весь тиждень — неділя". Учіться тільки помічати Блаженство Сонця, Що Заходить, Блаженство Бачити Зірки, Що Загоряються, Блаженство Любити Батьків і Радість Думати... Треба було прийти у ці Сади Блаженств, щоб навчитися бачити поруч із собою, щоб знаходити добре й світле всюди.
"Ти прийшов сюди, тільки щоб навчитися бачити мене, коли дивишся на мене там", — каже Тільтілю найголовніша Радість — Радість Материнської Любові. І ми бачимо чарівну красуню, дуже схожу на жінку бідного дроворуба, з тими-подряпинами й мозолями на руках, що так добре знайомі дітям, але освітлену вогнем справжнього щастя, справжньої любові.
"Із заплющеними очима цього не побачиш. Усі матері багаті, якщо люблять своїх дітей... Нема ні бідних матерів, ні некрасивих, ні старих. їхня любов незмінно є найчарівнішою з усіх Радощів... Коли ж вони сумують, варто їм поцілувати дитину, варто дитині поцілувати їх — і всі сльози, що підступають до їхніх очей, перетворюються на зірки..."
А в Блакитному Палаці Майбутнього, де живуть ще ненароджені діти, безліч майбутніх винахідників і поетів, тих, що виростять на Землі чудові плоди і, принесуть людям невідоме світло, Машину щастя та тридцять три засоби продовження життя! Скільки м'якого доброго гумору в образі Короля Дев'яти Планет, який ще копирсається у власному носі, або малюка, що із серйозним виглядом смокче палець, а колись знищить на землі несправедливість.
Як неупереджено ставиться Володар Часу, високий бородатий дідуган з косою, до малюка, який забув пляшку з ідеєю, що просвітлятиме народи, і до того, хто забув коробку з двома злочинами! Все, як у реальному житті, тільки яскравіше, концентрованіше. Навіть нещасні закохані, що ніколи не зустрінуться на Землі. Навіть заява із Землі на напрочуд рідкісне явище — чесну людину, яка одна-однісінька, та, мабуть, довго не проживе...
Маленькі герої Тільтіль і Мітіль — якраз той самий місточок, що перекинуто від сьогодення до майбутнього, тому їхнім очам відкривається цей світ незвичайного. "Нехай діти граються в те, що вони щасливі", — каже дроворуб, і в його звичайних словах — велика істина.
А Синій Птах Щастя дійсно живе в кожному домі. За ним не треба далеко мандрувати — вирушати в путь треба, щоб зрозуміти й оцінити свій дім. Тільки його не можна тримати у клітці, бо Щастя, Добро, Любов приходять тільки до вільних, незаздрісних, щирих серцем людей.
Це й складає символіку п'єси Моріса Метерлінка, глибокий сенс його провідного твору.