В античній риториці послідовно виробилися два риторичні ідеали. Для ораторів — носіїв першого ідеалу—головним у риторичній діяльності є переконливість, далі істинність переконливого мовлення, моральність на користь суспільству, чіткість і впорядкованість. Цей ідеал називають сократівським.
Другий риторичний ідеал вважають софістичним. Для носіїв і прихильників цього ідеалу характерною є формальна переконливість, надмірна словесна краса, пишність, вибагливість мовлення, самовираженість і корисливість оратора.
Сучасні ритори вважають, що зараз діють три риторичні ідеали3.
Перший з них можна назвати близьким до софістичного, але нині він дуже американізований, саморекламний, нав'язливий, такий, що повсюдно заполонив собою засоби масової інформації і спрямований на маніпуляцію свідомістю мас.
Другий риторичний ідеал несе в собі морально-етичні цінності східнослов'янського, давньоукраїнського ідеалу. Він близький до першого античного ідеалу — ідеалу переконаності й істинності, ідеалу Платона і Сократа.
1. Петр Андреич Гринев с самого начала предстает в произведении малообразованным, добрым молодым человеком 16 лет. Но “Капитанская дочка” – это рассказ о взрослении. Влюбившись в дочь капитана крепости – Марью Миронову – Гринев открывает в себе мужественность, честность и отвагу. Образ героя преображается: из мальчика он превращается в мужчину 2. Марья Миронова юная девушка, скромная и добрая, послушная дочь. Впоследствии, когда Пугачёв захватил крепость и казнил её родителей, она проявляет все свои лучшие качества: находит в себе смелость отправиться в Петербург и молить саму императрицу о милости к «предателю» Гриневу 3. Савельич В “Капитанской дочке” герои восхищают не только доблестью, но и своей человечностью. Доброта и верность – качества, которые покоряют Пушкина и читателя своей “мягкой” силой. У него большое сердце, за добротой которого кроется великая отвага: Савельич не боится смерти и просит у грозного Пугачева сохранить жизнь Гриневу. Пугачев не казнил старика, потому что такая самоотверженность вызывает в нем чувство глубокого уважения. Также он пощадил и Петра.
В античній риториці послідовно виробилися два риторичні ідеали. Для ораторів — носіїв першого ідеалу—головним у риторичній діяльності є переконливість, далі істинність переконливого мовлення, моральність на користь суспільству, чіткість і впорядкованість. Цей ідеал називають сократівським.
Другий риторичний ідеал вважають софістичним. Для носіїв і прихильників цього ідеалу характерною є формальна переконливість, надмірна словесна краса, пишність, вибагливість мовлення, самовираженість і корисливість оратора.
Сучасні ритори вважають, що зараз діють три риторичні ідеали3.
Перший з них можна назвати близьким до софістичного, але нині він дуже американізований, саморекламний, нав'язливий, такий, що повсюдно заполонив собою засоби масової інформації і спрямований на маніпуляцію свідомістю мас.
Другий риторичний ідеал несе в собі морально-етичні цінності східнослов'янського, давньоукраїнського ідеалу. Він близький до першого античного ідеалу — ідеалу переконаності й істинності, ідеалу Платона і Сократа.