Моисей, который всем преподал учение в небесных книгах своих, этот вождь Евреев, и меня, как ученика, да научит своим Пятикнижием – этой сокровищницей откровения. В нем раскрыта история Едемского сада; по наружности, только описанный, – он величественен по сокровенным в нем тайнам, и кратко изображенный, – дивен по своим растениям.
Долго порывался я страхом и любовью. Любовь призывала меня внимательно рассмотреть рай, а страх его величия удерживал от такой пытливости. Наконец, то и другое соединил я с мудростью. Благоговейно чтя сокровенности рая, я исследовал одно то, что открыто в нем. Одно исследовал для собственного приобретения, о другом умолчал для собственной же пользы.
Радостно приступил я к истории рая. Немного в ней для чтения, но очень много для исследования. Уста читали открытое в повествовании, а дух, воспаряя трепетно, возносился в исследование славы рая, однако же не с мыслью – постигнуть, что такое рай сам в себе, а желая изведать его, сколь дозволено то человеку.
Духовным оком воззрел я на рай. Вершины всех гор низки пред его высотой. Едва пяты его касались высокие волны потопа; благоговейно лобзали стопы его и возвращались назад, чтобы подавить и попрать вершины гор и высот. Одну пяту рая лобзал потоп, сокрушивший всякую высоту.
Моє ставлення до історії Тетяни Ларіної і Євгенія Онєгіна
Історія Онєгіна і Тетяни не казка з щасливим кінцем. Несхожа вона й на шекспірівську трагедію, де герої стають жертвами обставин і гинуть у боротьбі з ними. Зате доля цих героїв дуже схожа на правду, на саме життя, де все і просто і складно одночасно. Історія взаємин Тетяни і Євгенія дуже проста. Спочатку вона любить його, потім він її. Врешті обидва кохають, і обидва нещасливі. Протягом роману герої зустрічаються лише п'ять разів. Але кожна зустріч — подія, поворот у долі. Зустрівшись уперше, і Тетяна, і Онєгін "впізнали" одне одного. Про своє відчуття після першої зустрічі Тетяна пише в листі до Онєгіна. Онєгін теж помітив Тетяну. У його діалозі з Ленським під час повернення від Ларіних є кілька деталей, що говорять про це. "Скажи: яка із них Тетяна? — чогось запитує Онєгін і дивується з вибору свого друга. — Невже ти закоханий у меншу?" Тетяна першою освідчується Онєгіну й у відповідь одержує повчальну бесіду і мудру раду: "Учитесь панувать собою". Ніхто не може дорікнути Онєгіну в нешляхетності помислів і нерозумності його доводів. І кожний готовий "кинути камінь" у Тетяну. Не даремно Пушкін так захищає її від нападок читача. Але при цьому Тетяна гранично щира. її лист — прямий і сміливий учинок. А Онєгін лукавить перед собою: "Я вас люблю любов'ю брата і, може бути, ще ніжніш". Він зрозумів і оцінив і простоту Тетяни, і її розум, і чисту, полум'яну душу. Він усе помітив і все зрозумів у Тетяні. Але не все зрозумів у собі. Його логічні доводи переконливі та бездоганні. Але це і є початок життєвої драми героїв.
Дивіться також
"Євгеній Онєгін" (повний текст)
"Євгеній Онєгін" (скорочено)
Що дало підставу В. Г. Бєлінському назвати роман "Євгеній Онєгін" "енциклопедією російського життя"? (та інші запитання)
Біографія Олександра Пушкіна
Комплекти чоловічих трусів. Хіт продажу!
За акційною ціною залишилося 26 шт. Замов сьогодні зі знижкою -53%
Портативный увлажнитель воздуха..
Красивый мини-дизайн Увлажнитель воздуха со встроенным ночником SOTHING ..
Між першим і другим освідченням, де герої поміняються місцями, — ніби прикордонний стовп, — розлука після третьої зустрічі. ("Нещасною жертвою Ленський став"). Приводом для розлуки героїв могло стати що завгодно. Але розлука для закоханих — це завжди або іспит, або кара. Тут більше схоже на кару для Онєгіна (за легковажне убивство друга, за самовпевненість і гру з почуттями, з життям) і іспит для Тетяни. Після розлуки — нова зустріч і нове освідчення. Тепер почуття переповнюють Онєгіна. Він сам не може впоратися з ними. Розум і досвід програли двобій із справжнім почуттям, що до Онєгіна прийшло вперше. І Євгеній радий цьому. Він живе чеканням щастя. Сама можливість кохати — незбагненне блаженство.
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами...
Але Тетяна одружується з іншим, хоч Онєгіна вона, як і раніше, кохає. Вона не лукавить ні перед собою, ні перед Онєгіним. Але, як справжня російська героїня, вона не знає іншого шляху, крім вірності обов'язку і покірності долі.
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна.
І знов обоє праві. І шкода обох. І, як і раніше, незрозуміло, чому так буває? Хоча Пушкін усе пояснив, усіх захистив, допоміг усіх зрозуміти, але щасливими зробити своїх героїв не зміг. Хоча, знову ж, що таке щастя? Можливо, два люблячі серця наприкінці роману — це не так уже й погано?
1.Рассказ вызывает острое чувство жалости к лошадям, потому что, эти лошади всегда тяжело трудились, значительно облегчали жизнь человеку. А люди? они часто забывают о пасущихся где-то лошадях, почти все лошади сгорблены из-за тяжелой работы, гноятся глаза и так далее. Они ничего не получили в благодарность за свой труд! Только равнодушие. Человек отнёсся к ним очень не справедливо. Ведь когда лошади били здоровыми и сильными их ценили, только как рабочую силу. А уже старые и слабые от них нет никакой пользы, они были никому не нужны.
Потому что он не знал, что ей ответить, он не хотел ее расстраивать - этой горькой для Рыжухи правдой.. .
2.Сам человек только в зеркале природы может увидеть своё настоящее лицо.
Цель : показать на примере лошади что все живые существа – и люди, и животные – звенья одной цепи и отношение человека ко всему живому – характеристика его нравственных качеств. Животные дают нам многое, но главное – учат нас быть людьми, добрыми, мудрыми. Именно они являются для нас тем зеркалом, в которое чаще нужно смотреть. И чтобы мы там видели не звериный оскал или холодную, равнодушную маску, а человеческое лицо.
Вера в разум человека должна победить в неравной борьбе человека с природой, пыл которой пока угасает слабо. Воспитай в себе жалость к сломанному дереву, к одичавшей, брошенной собаке. Боль «меньшего брата» прими как свою. Все в природе подчинено извечному закону добра и всегда помни :
Мы в ответе за тех, кого приручили!
3.
а это про того вещего Олега когда ему сказали что его убьет собственный конь и он его отослал .та за конем ухаживали и так далее. потом Олег пошел проведать коня а он умер, из черепа коня выползла змея и укусила Олега и Олег умер .
:"в каждом из нас, должно быть, живет пушкинский Олег.
это что из рассказа "кукла"?
4. Рассказчик говорит: "В каждом из нас, должно быть, живет пушкинский вещий Олег".Он искал останки своего коня, который погиб в войну. И не нашёл. Чувство благодарности к коню толкнуло его на этот поступок.
Рассказчик обманул Рыжуху в том, что не сумел честно ответить на её вопросы, не захотел углубляться в них, испугался ответственности. Именно поэтому он себя ощутил"существом такой же лошадиной породы", то есть кто-то так же ответит и на его вопросы.
Объяснение: