В своем рассказе А. П. Чехов высмеивает такие черты человеческого характера, как подхалимство, хвастовство. Высмеивает он семью Тонкого, который сначала пытается возвысить себя и посмеяться над товарищем, но выходит иначе. Читатель смеется над Тонким, потому что именно он, узнав, что чин Толстого выше, начинает перед ним пресмыкаться, лебезить до такой степени, что Толстого даже начинает тошнить. Данное поведение героя неприятно и смешно.
Кульминацией произведения является момент, когда «тонкий» узнает, что «толстый» имеет чин тайного советника. В остросоциальной развязке резко меняется поведение «тонкого» и его семьи. «Тонкий» начинает подобострастничать перед «толстым»: обращение на «ты» сменяется «вашим превосходительством», в речи Порфирия появляется высокий стиль («милостивое внимание»). Особый прием писателя – незаконченные предложения - словно позволяет услышать, как прерывается дыхание «тонкого» от почтительности. «Толстого» ситуация раздражает, и он спешит расстаться с семейством «тонкого».
ответ:Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю і талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті «Собаче серце». Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну і агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенського і покладений в основу повісті. Професор Преображенський, літня вже людина, живе усамітнено в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нову людину, пересадивши собаці частину людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Шаріка. Вічно голодний бідолашний пес Шарік по-своєму недурний. Він оцінює побут, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницькій «з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак», «де грали на гармошці і пахло сосисками гаючи життя вулиці, він робить умовиводи: «Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота», «Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки.
Скільком життя врятував». Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенського, Шарік розуміє: «Він розумової праці людина…», «цей не стане бити ногою». І от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Шаріку гіпофіз людини від чоловіка, що помер за кілька годин до операції. Людина ця - Клим Петрович Чугункін, двадцяти восьми років, судився три рази. «Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний». У результаті складної операції з’явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувала «пролетарську» сутність свого «предка». Швондер також постачає Шарикова «науковою» літературою, дає йому на «вивчення» листування Енгельса з Каутським. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: «А те пишуть, пишуть… Конгрес, німці якісь…»
Висновок він робить один: «Треба все поділити». Причому він навіть знає, як це зробити. «Так який отут б, - відповідає Шаріков на питання Борменталя, - справа не хитра. А те що ж: один у сімох кімнатах розселився, штанів у нього сорок пар, а інший шляється, у бур’янистих ящиках їжу шукає». Поліграф Поліграфович швидко знаходить собі місце в суспільстві, де «хто був нічим, той стане всім». Швондер влаштовує його завідувачем підвідділом очищення міста від бродячих тварин. І от він з’являється перед здивованим професором і Борменталем «у шкіряній куртці із чужого плеча, у шкіряних же потертих штанах і високих англійських чобітках». По всій квартирі розноситься сморід, на що Шаріков зауважує: «Ну, що ж, пахне… відомо: за фахом. Вчора котів душили-душили…». Нас вже не дивує, що він узявся за переслідування бродячих собак і кішок, незважаючи на те, що сам вчора належав до їхнього числа. Послідовно «розвиваючись», він пише донос-пасквіль на свого творця - професора Преображенського. Шарікову далека совість і мораль. У нього відсутні нормальні людські якості. Їм рухає лише підлість, ненависть, злість… У повісті професорові вдалося зворотне перетворення Шарікова у тварину. Але в реальному житті шарікови перемогли, вони виявилися живучими. Саме тому ми говоримо сьогодні про таке явище, як шаріковщина. В основі цього соціального шару - самовпевнені, нахабні, переконані у своїй вседозволеності, напівписьменні люди (якщо вони взагалі гідні звання людей).