«Дата народження» цієї народної пісні — 16-те сторіччя. Більш-менш сучасного вигляду вона набула лише у 19-му сторіччі, хоча говорити про «сучасний» вигляд не можна, адже пісня існує у сорока варіантах, в яких по-різному розкриваються та описуються окремі деталі, через що аналіз твору стає важким ділом.
У пісні розповідається про героїчно загиблого воїна-патріота Байду, прототипом якого (хоча існують й інші варіанти) вважають засновника першої Січі Дмитра Вишневецького. Існує легенда, за якою після смерті Вишневецького турки, бажаючи отримати його силу й хоробрість, з’їли його серце. Тож недарма про цього славетного воїна складали такі героїчні пісні.
Сюжет умовно можна поділити на декілька мікротем: ринок в Цареграді; цікава пропозиція; категоричне заперечення; наказ стратити Байду; розмова з цюрою; помста.
Детальніше проаналізуємо кожний епізод.
У першій мікротемі нас знайомлять з Байдою, який постає перед нами безтурботним і вільним запорожцем. Свій час він проводить, як і інші козаки — п’є та гуляє, однак ніколи не забуває і про справу — він завжди готовий до бою. Про це нас переконує його обережне звертання до свого зброєносця (цюри), в якому він запитує, чи буде цюра вірним йому в тяжкий час.
Далі ми можемо бачити розмову Байди з турецьким султаном, який пропонує йому стати службовцем в турецькому війську, обіцяючи за це свою доньку та повну владу на рідній Україні. Проте Байда твердо й категорично відмовляється, не бажаючи зраджувати рідний народ, свою країну та віру таким підлим вчинком.
Султан, звісно, ображається на нього, більше того — він віддає наказ стратити нескоренного шляхом зачеплення за ребро на гаку — справжня мученицька смерть.
Далі події розвертаються дуже швидко і без зайвих кривавих подробиць: Байда мстить султанові та героїчно помирає, перед цим встигнувши віддати останній наказ вірному цюрові. Цюра віддає йому його лук та стрілу, якою він вбиває одразу всю царську сім’ю: жорстокого султана, його дружину та доньку.
Твір закінчується смертю головного героя, проте це не трагічний, а скоріше героїчний епілог, адже загибель у бої завжди була для козаків найвищою честю, а Байда при цьому ще зумів зберегти мужність, незламність духу та любов до свого народу і його віри, а ще — помститися за власну смерть і за всі страждання, які султан приділяв звичайним людям. Байда — людина, характер якої зовсім не відповідає її імені («байда» раніше означало «гуляка», «безтурботний», «веселий»). Людина, яка померла героєм, залишивши пам’ять про себе багатьом наступним поколінням і здобувши безсмертя, славу і честь.
Цей твір — це приклад того, що патріотизм і незламний дух повинні супроводжувати людину до самого кінця.
https://ukrtvory.ru/tvir-na-temu-pisnya-pro-bajdu.html
Алеша Попович изображался самым молодым из богатырей. В былинах говорилось, что он был сыном соборного попа из Ростова (ныне город в Ярославской области). Отцом Алеши в разных текстах назывались два ростовских святых — святитель Леонтий, чьи мощи находятся в ростовском Успенском соборе, или Феодор, первый епископ Ростова.
Несмотря на религиозное воспитание, Алеша вырос шутником и балагуром, а его смелость всегда граничила с дерзостью. В некоторых былинах он изображался «бабьим пересмешником», а в более поздних текстах и вовсе стал отрицательным персонажем. Например, иногда рассказывалось, как Алеша солгал о смерти Добрыни и обманом попытался жениться на его жене Настасье. Добрыня вовремя узнал об этом и в последний момент успел остановить венчание. В XX веке исследования доказали, что изначально Алеша не противопоставлялся другим богатырям, а был воплощением истинно народных качеств — азарта, смекалки и юмора.
В былине «Алеша Попович и Тугарин Змеевич» богатырь увидел на княжеском пиру врага — Тугарина. Князь Владимир Красное Солнышко привечал его как дорогого гостя, а княгиня Евпраксия на глазах у мужа оказывала Тугарину недвусмысленные знаки внимания. Алеша стал насмехаться над таким поведением, напрашиваясь на бой, — и победил Тугарина хитростью. Разные версии описывают, как Попович притворился тугим на ухо, чтобы Тугарин приблизился, либо обманом заставил противника отвернуться, либо нанес удар, спрятавшись за гриву коня. Голову Тугарина Алеша в шутку предложил князю как посуду.