Творчість Йоганна Вольфганга Гете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено "віком розуму", а "Фауст" — найвище досягнення самого письменника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству. В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання "що таке людина", "в чому її суть". Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання. Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал. Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов'язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: "Зупинись, миттєвість!" Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її. Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з'являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: "Врятована". Образ Маргарити з'являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах. Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії. Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста. Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що "вільний народ буде жити на вільній землі", але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста. На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до іння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси "мефістофелів".
Отцы и дети" Тургенева Написание романа "Отцы и дети" совпало с важнейшими реформами 19 века, а именно отменой крепостного права. Век знаменовал собой развитие промышленности и естественных наук. Расширилась связь с Европой. В России стали принимать идеи западничества. "Отцы" придерживались старых взглядов. Молодое поколение приветствовало отмену крепостничества и реформы. Роман раскрывает жестокий и сложный процесс ломки прежних социальных отношений. Этот процесс предстал в романе, как разрушительная стихия, меняющая привычное течение жизни. Тургенев так строит роман, что нигилист и Павел Кирсанов всё время находятся в центре внимания. Современники остро реагировали на появление произведения. Реакционная печать обвинила писателя в заискивании перед молодёжью, демократическая упрекала автора в клевете на молодое поколение. Однако роман "Отцы и дети" имел бешенный успех в российских литературных кругах. Базаров, нигилист, представляет "новых людей", в качестве главного противника ему противопоставлен Павел Петрович Кирсанов. Павел Петрович-сын боевого генерала 1812 года. Окончил пажеский корпус. Имел противное красивое лицо, юношескую стройность. Аристократ, англоман, был смешлив, самоуверен, сам себя баловал. Живя в деревне у брата, сохранил аристократические привычки. Базаров -внук дьячка, сын уездного лекаря. Материалист, нигилист. Говорит он "ленивым, но мужественным голосом", походка "твёрдая и стремительно смелая". Говорит ясно и просто. Важными чертами мировоззрения Базарова являются его атеизм и материализм. Он "владел особенным умением возбуждать к себе доверие в людях низших, хотя он никогда не потакал им и обходился с ними небрежно". Взгляды нигилиста и Кирсанова были совершенно противоположными. С первой встречи они почувствовали друг друга врагами. Павел Петрович, узнав, что Евгений будет гостить у них, спросил: "Этот волосатый? " А Базаров вечером заметил Аркадию: "А чудоковат у тебя дядя". Между ними всегда возникали противоречия. "У нас ещё будет схватка с этим лекарем, я это предчувствую", -говорит Кирсанов. И она произошла. Нигилист не обоснованно доказывал необходимость отрицания как образа жизни и естественно, в силу своей низкой философской культуры, наталкивался на логически верные заключения противника. Это и являлось основой неприязни героев. Молодёжь пришла разрушать и обличать, а построением займётся кто-то другой. "Вы всё отрицаете, или, выражаясь вернее, вы всё разрушаете. Да ведь надобно и строить", -говорит Евгению Кирсанов. "Это уже не наше дело. Сперва нужно место расчистить", -отвечает Базаров. Или на вопрос, что же вы отрицаете, последовал краткий ответ: "Всё". Они спорят о поэзии, искусстве, философии. Базаров поражает и раздражает Кирсанова своими хладнокровными мыслями об отрицании личности, всего духовного. Но всё-таки, как бы правильно не мыслил Павел Петрович, в какой-то степени его представления устарели. Тем более, его противник имеет преимущества: новизна мыслей, народу он ближе, ведь тянутся же к нему дворовые люди. Безусловно, принципы и идеалы отцов отходят в Особенно наглядно это показано в сцене дуэли Кирсанова и Евгения. "Дуэль, писал Тургенев, - введена для наглядного доказательства пустоты элегантно-дворянского рыцарства, выставленного преувеличенно комическим". Но с мыслями нигилиста тоже согласиться нельзя. Любовь к Одинцовой вызвала окончательное поражение его взглядов, показала несостоятельность идей. В конце романа герой умирает от заражения трупным ядом. Природа берёт своё. После этих размышлений хочу не согласится с замечанием И. Репина: "Из литературы два героя -как образчики для подражания- преобладали в студенчестве. Базаров и Рахматов. " По-моему, не всякий захотел бы взять себе в образец такого человека, как Базаров.
ответ:Б
подпишись если тебе не трудно. Удачи)