Відповідь:
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
гаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Пояснення:
В повести-сказке А. Погорельского необычный сюжет, в ней реальное переплетается с фантастическим. Реальное — жизнь десятилетнего мальчика Алёши в пансионе в Петербурге, фантастическое — его грёзы о подземном царстве гномов.
Действие в произведении динамично и увлекательно. Однажды Алёша Чернушку — чёрную курицу, скрашивавшую его одиночество. Чернушка в благодарность за своё провела мальчика в подземное царство гномов. Подземный король подарил Алёше волшебное семечко. Теперь, ничего не делая, ничего не уча, мальчик всегда знал свой урок. От успехов у него вскружилась голова, он зазнался, стал плохим товарищем.
Постепенно он абсолютно отвык работать и уже не мог запомнить урок, когда потерял волшебное семечко. А испугавшись наказания, выдал тайну пребывания гномов в подземелье. Сказка заканчивается болезнью Алёши, его выздоровлением и возвращением к жизни, к самому себе, прежнему.
Образ главного героя вызывает симпатии и пробуждает сопереживание. Алёша — добрый, смелый, впечатлительный мальчик. Он заблуждается, совершает ошибки, но одновременно и задумывается над серьёзными вопросами: в чём настоящая ценность человека? Что такое верность слову? Что может случиться, если не прислушиваться к голосу совести?
Автор произведения призывает читателя: будь честным, трудолюбивым, скромным. А последняя сцена — прощание Чернушки с Алёшей, волнение покидающего своё царство маленького народа, отчаяние главного героя от осознания непоправимости его опрометчивого поступка — серьёзный нравственный урок, преподанный нам талантливым писателем.
Объяснение: