В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Эпиграф: Мы рождены для вдохновенья, Для звуков сладких и молитв. А. С.Пушкин «поэт и толпа» Не встретит ответа Средь шума мирского Из пламя и света Рождённое слово. М. Ю. Лермонтов «есть речи значенье»
План.
I что без страданий жизнь поэта (строки из стихотворения Лермонтова «Я
Жить хочу»)
II Ты сам свой высший суд (строка из стихотворения А. С.Пушкина «Поэту»).
1. Глаголом жги сердца людей («Пророк» Пушкин)
2. … вечный судия Мне дал всеведенье пророка (Пророк, Лермонтов)
3. Поэт! Не дорожи любовию народной («поэту» Пушкин)
4. С отвагою свободной поэт на будущность глядит (Журналист, читатель
и писатель Лермонтов)
5. Проснёшься ль ты опять, осмеянный пророк (поэт. Лермонтов)
6. Чувства добрые я лирой пробуждал (памятник Пушкин)
III. Да здравствует солнце, да скроется тьма (Пушкин – Вакхические стихи)
Метафорическое изображение поэта – гражданина в образе пророка характерно для декабристской поэзии (Глинка, Кюхельбекер). Та же метафора, но только в философски обощённом плане развёртывается в стихотворении «пророк». Для Пушкина взаимоотношения поэта – пророка и тех, к кому обращено его слово, определяется свойствами самого пророка: он наделён своим исключительным даром: « И внял я небо содроганье». В стихотворении «Пророк» поэт привязан высшей волей «глаголом жечь» людские сердца. Пушкин делает упор на независимости поэтического вдохновения и творчества от мнения толпы.
Поэт! Не дорожи любовью народной. Восторженных похвал пройдёт минутный шум Услышишь суд глупца и смех толпы холодной. Но ты останься, тверд, спокоен и угрюм. Ты царь: живи один – пишет поэт в стихотворении «Поэту». В «памятнике» поэт «нерукотворными», то есть исконно совершенными, созданиями высокого искусства славит в «жестокий век» человечность, смелость и свободу, обретая бессмертие в памяти народной. И в то же время поэт – художник безразличен к «любви народной», исполнен презрения к «черни», тоскует он в забавах мира не понятый никем, гордый своим одиночеством. Он идёт свободной дорогой туда, куда влечет его свободный творческий выбор. У М. Ю. Лермонтова тема поэта – это всегда тема «поэт и общество», тема активных и часто враждебных взаимоотношений творческой личности с окружающей средой. Гонимый пророк – устойчивый образ в лирике Лермонтова, вспомним, например, «осмеянного пророка в стихотворении «Поэт», а так же слова Писателя из стихотворения «Журналист, читатель, писатель»: К чему толпы неблагодарной Мне злость и ненависть навлечь, Чтоб бранью назвали коварной Мою пророческую речь?
В стихотворении «Пророк» своё развитие пушкинской темы Лермонтов
Подчёркнуто начинает именно с того момента, на котором остановился его
Предшественник:
С тех пор, как вечный судия Мне дал всеведенье пророка…
Если пушкинскому пророку в равной мере открыт как природный, так и
Человеческий мир, то лермонтовскому внемлет лишь мирная, не знающая людских
Пороков природа:
И звёзды слушают меня, Лучами радостно играя.
«Шумный град» же встречает его насмешкой «самолюбивой пошлости», не понять высокого, аскетического инакомыслия. Различный трактовки темы поэта у Пушкина и Лермонтова сказалось в самом облике пророка. В отличие от Пушкина, наделившего его сверхъестественными свойствами, Лермонтов вносит в описание своего героя простые человеческие черты, а так же бытовые подробности. Он худ, бледен, одет в рубище, торопливо пробирается чрез город, слыша за спиной оскорбительные возгласы. Таким образом, в соответствии со всем духом творчества Лермонтова тема «пророка» раскрывается им, как трагическая. Она многогранна: это и образ общества, враждебного «любви и правде». И образ страдающей в таком обществе свободной творческой личности, и мотив трагической разобщенности интеллигенции народа, их взаимного понимания.
В XIX веке, в наступающих сумерках, когда лучшими людьми века овладевает ужас перед будущим и смертельная скорбь, Пушкин один провозглашает заздравную песню во славу жизни, вечному солнцу:
Ты солнце светлое, гори. Как это лампада бледнеет Пред ясным восходом зари, Так ложная мудрость мерцает и тлеет Пред солнцем бессмертием ума. Да здравствует солнце, да скроется тьма!
В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».