Мені дуже сподобався твір так,як я люблю детектив,він тут є присутній.Мені було дуже цікаво переглядати фільм.Хоч дівчині вже 18,але в неї померла мама.Тому можу щиро сказати.Мені дуже сподобався цей твір.
Я ехал с охоты вечером один, на беговых дрожках. В дороге меня застала сильная гроза. Кое-как схоронился я под широким кустом и терпеливо ожидал конца ненастья. Вдруг при блеске молний я увидел на дороге высокую фигуру. Это оказался здешний лесник. Он отвёз меня в свой дом — небольшую избушку посреди обширного двора, обнесённого плетнём. Изба состояла из одной комнаты. На самой середине висела люлька с младенцем, которую качала босая девочка лет 12-ти. Я понял, что хозяйки в избе не было. Из всех углов смотрела нищета.
Наконец я смог рассмотреть лесника. Он был высокого роста, плечист и хорошо сложён, его суровое и мужественное лицо заросло бородой, из-под широких бровей смело смотрели небольшие карие глаза. Лесник представился Фомой, по прозвищу Бирюк. От Ермолая я часто слышал рассказы о Бирюке, которого боялись все окрестные мужики. Из его леса нельзя было вынести даже вязанки хвороста — был он силён и ловок, как бес. Подкупить его было невозможно, да и со свету сжить нелегко.
Я спросил, есть ли у него хозяйка. Бирюк с жестокой улыбкой ответил, что его жена бросила детей и сбежала с прохожим мещанином. Угостить он меня не мог: в доме не было ничего, кроме хлеба. Между тем гроза закончилась, и мы вышли на двор. Бирюк сказал, что слышит стук топора; я не слышал ничего. Лесник взял своё ружьё, и мы пошли к тому месту, где рубили лес. В конце пути Бирюк опередил меня. Я услышал звуки борьбы и жалобный крик. Я ускорил шаг и вскоре увидел срубленное дерево, возле которого лесник связывал руки вору — мокрому мужику в лохмотьях с длинной растрёпанной бородой. Я сказал, что заплачу за дерево и попросил отпустить несчастного. Бирюк промолчал.
Снова полил дождь. С трудом мы добрались до избы лесника. Я дал себе слово во что бы то ни стало освободить бедняка. При свете фонаря я смог разглядеть его испитое, морщинистое лицо и худое тело. Вскоре мужик стал просить Фому отпустить его, но лесник не соглашался. Вдруг мужик выпрямился, на его лице выступила краска, и он стал бранить Бирюка, называя его зверем.
Бирюк схватил мужика, одним движением освободил ему руки и велел убираться к чёрту. Я был удивлён и понял, что на самом деле Бирюк — славный малый. Через полчаса он простился со мной на опушке леса.
Твiр-роздум за твором лесi украïнки давня казка. на мою думку, леся украïнка недаремно назвала свою поему давня казка усi ми з дитинства любимо казки , бо вони про цiкавi подiï, захоплюючi пригоди та протистояння, але мають глибокий алегоричний, повчальний змiст. поема лесi украïнки так само мас неабиякий фiлософський змiст: вона побудована на протистояннi двох персонажiв (у теорiï лiтератури такi персонажi, називаються героями- антагонiстами), а саме: поета та лицаря бертольда. створенi авторкою образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на мiсце людини в свiтi. героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають за рiзнi подiï. менi , що леся украïнка не нав'язує читачевi своєï думки, своєï акторськоï характеристики (хоча й висловлює своє ставлення до зображуваного).змальовуючи яскравi казковi образи, поетеса вкладає у них рiзну життєву фiло софiю i дозволяє читачевi самому сформувати ставлення до поета та бертольда, знайти власну позицiю, дiйти власних висновкiв. у чому ж рiзниця мiж поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. вже в першiй частинi твору поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим. його думи несуть його, куди вiн захоче, за своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить поетовi. поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдовi важко це зрозумiти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був вiн гордий та завзятий, але ж тiльки на упертiсть та на гордощi багатий. у життi ж бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та практичний. i здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi, але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю, бездуховнiстю. лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, iлюзiями: я б вiддав отой химерний твiй таємний свiт надхмарний за наземне справжнє графство, за пiдхмарний замок гарний. але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед ними, навiть вiн визнає силу слова: довго й лицар слухав пiсню, далi мовив на вiдходi: що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годi! пiзнiше лицар не раз упевнюється в магiчнiй силi слова: поет йому завоювати серце коханоï за серенади, пiснi поета вiйську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з вiйськового походу, вiн встановлює своï порядки в графствi: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливiсть законiв годi й мрiяти. тодi спiвцi знову беруться до справи: силою свого слова вони i звеселяють людей, i нагадують про те, що справедливiсть iснує, але ïï треба вибороти, не миритися зi своєю долею, а боротися за краще майбутнє . але, як виявляється, лицар бертольд визнає цiлу слова тiльки тодi, коли воно стоïть на сторожi його iнтересiв. без жодного покору сумлiння правитель вирiшує пiдкупити спiвця, все ще вiрячи в те, що за iронiï все можливо. але поет знов виказує не тiльки безкорисливiсть, а й небайдужiсть до житгя народу, до справедливостi та рiвностi серед людей. поет вiдкиває пропозицiю графа стати його придворним спiвцем: не поет, у кого думки не лiтають вiльно в свiтi, а заплутались навiки в золотiï тонкi сiтi. не поет, хто забуває про страшнi народнi рани, щоб собi на вiльнi руки золотi надiть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темницi, проте вiн не боïться навiть ув'язнення, знаючи, що правда на його боцi. вiн лишає по собi своï пуми-чарiвницi та учнiв, що продовжують його справу. за словами лесi украïнки, протистояння правителiв та поетiв триває i досi, а коли воно зникне, то i мочиться давня казка, а настане правда нова. твiр лесi украïнки давня казка побудований на суперечностях мiж двома героями поетом i лицарем бертольдом тобто мiж силою мистецтва слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та орiєнтацiєю на матерiальне. напевно, правда нова зараз набагато ближча, нiж за часiв створення поеми: ми можемо вiльно висловлювати своï думки, закiнчилися страшнi часи суперечок через iдеологiчнi переконання… але ми маємо пам'ятати про давню казку видатноï украïнськоï письменницi, аби не припуститися колишнiх помилок i наближати нову правду, втiлювати ïï у нашому життi.
Мені дуже сподобався твір так,як я люблю детектив,він тут є присутній.Мені було дуже цікаво переглядати фільм.Хоч дівчині вже 18,але в неї померла мама.Тому можу щиро сказати.Мені дуже сподобався цей твір.
Объяснение: