Символічний сенс сюжету драми Е. Йонеско "Носороги"
Драма Е. Йонеско "Носороги" — одна з найцікавіших п'єс не тільки свого часу. Написана 1959 року, вона відобразила суттєві особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу Справді, у "Носорогах" розігрується драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі суспільним механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, доки вона не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно.
Йонеско застосовує своєрідну форму, змальовуючу гротескну картину перетворення людей на носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Зважаючи на час написання п'єси, зрозуміло, як хвилює Йонеско проблема наступаючого, войовничого тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао — завжди десь знайдеться ідол, якого обожествляють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол, бо звертається до натовпу, а не до людини. Бог сприймається індивідуально і робить нас особисто відповідальними за все, що робимо, отже — неповторними. А Сатана знеособлює, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско робить крок до узагальнення загальноетичного характеру. Крізь видимий абсурд подій, описаних у "Носорогах чують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Ідея протистояння злу показана через опір п'янички й нечепури Беранже загальному омасовленню. Чому саме йому, а не вишуканому правильному Жану, який знає, як жити, це вдається? Адже, на перший погляд, Жан — це уособлення всіх чеснот, уособлення респектабельності і громадського визнання. Проте все це б бути як всі, мати повагу суспільства, живучи за правилами. Він не визнає інших людей і думок, і ця нетерпимість не дає йому бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків, віросповідання, нації — свідчення високої культури, миролюбності. Саме цими рисами наділений Беранже. Для нього зовнішній успіх, до якого прагне Жан, несуттєвий. Але це й дає йому свободу самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"
В первой части повести наибольшее внимание Карамзин уделяет чувствам Эраста, именно он сначала является главным героем. Он устал от суетного города и людской лживости, от фальши и блеска, поэтому нежно влюблен в деревенскую девушку Лизу, которая кажется ему воплощением всего самого чистого, прекрасного и настоящего. Самое главное, что во время встреч с Лизой он даже не помышляет о плотском проявлении любви – его чувства совершенно платонические, он думает, что любит Лизу скорее как сестру, а не как женщину. Ему приятно просто быть рядом с ней.Однако и Эрасту, как любому живому человеку, оказывается сложно устоять перед соблазном, и Карамзин понимает это. Физическая любовь Эраста с Лизой все-таки осуществляется, и после этого чувства Эраста и его отношение к девушке постепенно меняются: Лиза перестает быть для него непорочным идеалом, она теперь стала похожа на всех остальных женщин в его жизни. Такую девушку можно покинуть, что он и делает. Эраст женится на богатой женщине, наступая при этом на горло своим чувствам – он не любит ее, но этот брак станет выгодным.
Символічний сенс сюжету драми Е. Йонеско "Носороги"
Драма Е. Йонеско "Носороги" — одна з найцікавіших п'єс не тільки свого часу. Написана 1959 року, вона відобразила суттєві особливості розвитку людського суспільства (поза межами часу Справді, у "Носорогах" розігрується драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі суспільним механізмом. Йонеско стверджує, що ідея має ціну і сенс, доки вона не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стає ідеологією. А це вже небезпечно.
Йонеско застосовує своєрідну форму, змальовуючу гротескну картину перетворення людей на носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкреслює гостроту думки автора, який виступає проти знеособлювання, позбавлення індивідуальності. Зважаючи на час написання п'єси, зрозуміло, як хвилює Йонеско проблема наступаючого, войовничого тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао — завжди десь знайдеться ідол, якого обожествляють, якому поклоняється натовп. Але саме ідол, бо звертається до натовпу, а не до людини. Бог сприймається індивідуально і робить нас особисто відповідальними за все, що робимо, отже — неповторними. А Сатана знеособлює, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско робить крок до узагальнення загальноетичного характеру. Крізь видимий абсурд подій, описаних у "Носорогах чують важливі філософські ідеї: сенсу буття, здатності людини протистояти злу, зберігати себе як особистість. Ідея протистояння злу показана через опір п'янички й нечепури Беранже загальному омасовленню. Чому саме йому, а не вишуканому правильному Жану, який знає, як жити, це вдається? Адже, на перший погляд, Жан — це уособлення всіх чеснот, уособлення респектабельності і громадського визнання. Проте все це б бути як всі, мати повагу суспільства, живучи за правилами. Він не визнає інших людей і думок, і ця нетерпимість не дає йому бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставлення до чужих ідеалів, смаків, віросповідання, нації — свідчення високої культури, миролюбності. Саме цими рисами наділений Беранже. Для нього зовнішній успіх, до якого прагне Жан, несуттєвий. Але це й дає йому свободу самому вирішувати, що є зло, і самому боротися: "Я остання людина і буду нею до самого кінця! Я не здамся!"
Объяснение: