Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне, Що нам дається тут, — життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно й мине.
А вы знаете, что такое дружба? Я думаю, что да. Или, по крайней мере, я надеюсь на это. А вот теперь представьте, что друзей у вас нет и никогда не было. Какие чувства вы испытываете? Вот теперь вы ясно и четко можете представить Герасима. Он - одинок. И бесконечно предан своей работе. А почему бы и нет? Ведь он привык быть одиноким. А человеку всегда нужно для кого-нибудь стараться, нужно реализовывать себя. И это нормально. Ну для анализа личности собаки, Муму, столько аналитических сил и стараний не нужно, потому что это собака. Она всегда будет предана хозяину, всегда будет за него. Тот самый настоящий и преданный друг. Сразу вспоминается история о собаке по имени Хатико. Для одинокого Герасима Муму стала светом в окошке. Единственным родным существом. Но тогда почему же он все же утопил ее? Ладно, я и сама не могу ответить на этот вопрос. Давайте по-другому. Представим, что Герасим убегает от барыни. Ведь можно удачно сбежать! И собачка подрастает, и совесть не мучает, и свобода! Беда в том, что для Герасима свобода не ведома. Он не знает, как ею пользоваться. Он раб. Раб телесный и духовный! Куда бежать?! Он - никто и ничто! Герасим утопленного щенка, отнимает его у реки. А потом возвращает реке. Жаль, что в мире слишком много спойлеров. Ведь иначе мы бы до самого конца надеялись на чудо, верно!?
Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.