У своєму соціальному, психологічному і філософському романі “Злочин і кара”, написаному в 1866 році, Федір Михайлович Достоєвський відтворив життя Росії в 60-ті роки XIX століття, коли країна переживала потужні соціальні зрушення і зміни.
Різкій критиці Достоєвський піддає буржуазну цивілізацію, яка породжує не тільки видиме зло, але й те гірше, нелюдське, що таїться в глибині людської свідомості.
Головним героєм роману є Родіон Раскольников, колишній студент, який живе в глибокій убогості без будь-якої надії на якесь поліпшення свого становища. Але, незважаючи на те що Раскольников є всього лише “маленькою людиною”, він – яскрава індивідуальність. Він розумний, наділений видатними здібностями, схильний до самоаналізу, любить ближніх.
Але злидні, з якої вже не здатний піднятися чоловік, кімната, схожа на труну, постійні крики і стогони людей – все це спричинило за собою народження теорії Раскольникова.
Він розумів: для того, щоб змінити своє життя, долю матері і сестри, треба змінити весь існуючий порядок речей. У ньому народжується почуття протесту, і він повстає проти всього світу в поодинці, за своєю, їм самим виробленої програмі.
Аналізуючи причини існуючого у світі несправедливого порядку речей, Раскольников приходить до висновку, що на світі існує два розряди людей: “матеріал”, придатний лише для відтворення собі подібних, і генії, такі як Магомет і Наполеон, які мають право жертвувати заради своїх інтересів життями інших людей, не зупиняючись при необхідності і перед злочинами.
Для того щоб позбавити світ від несправедливості і довести собі, що він не “тварюка тремтяча”, Раскольников йде на вбивство баби-процентщіци. Він одержимий ідеєю загального блага. Бажаючи зробити світ кращим, він стає вбивцею і несе покарання за вчинений злочин. Життя підносить йому урок, який полягає в моральних муках, які він випробовує після здійснення вбивства. Достоєвський досліджує свідомість і підсвідомість героя. Підсвідомість підказує героєві, що він убив не стару, а себе, свою душу. Для цього письменник вводить у текст роману сни і бачення героя.
Вчинене зло нікому не принесло користі. Після скоєння злочину герой постійно піддається і хвороби фізичної: він часто впадає в забуття, його лихоманить. Він ослаблений, часом не може навіть піднятися з ліжка. Він уже й сам усвідомлює, що даремно запевнив себе у вищій доцільності та виправданості свого “експерименту”. У цей момент він вирішується відкрити свою таємницю Сонечці Мармеладової, яка також є злочинницею, що порушила моральний закон, занапастив свою душу. Саме Соня, її жертовність, милосердя, смиренність, покірність долі зіграли провідну роль у розвінчанні теорії Раскольникова. Він усвідомлює, що його експеримент ні до чого не привів: він не реалізував себе як надлюдина.
Започаткована їм проба довела, що Наполеон і Месія в одній особі несумісні, що тиран і благодійник роду людського непоєднувані в одній особі. Його спроба привести світ до справедливості і довести собі своє високе призначення в світі людей терпить крах. При цьому терпить крах і теорія Раскольникова. Усвідомивши неправильність своїх суджень, він зізнається у вбивстві і отримає справедливе покарання, яке з’явиться для нього звільненням від моральних мук.
Родіон Раскольников, усвідомивши згубність своєї теорії, її антилюдську, антигуманну сутність, відроджується до нового життя – “втім, – каже Достоєвський, – це вже зовсім інша історія”.
Таким чином, письменник у своєму романі проводить думку, що злочин, яку б благородну мету воно не переслідувало, неприпустимо в людському суспільстві, що теорія, спрямована на знищення навіть однієї людини, не має право на існування.
Из рассказа Л.Н.Толстого "Кавказский пленник" мне больше всего понравился эпизод, в котором рассказывается о последнем побеге Жилина. Жилин уже подходил к расположению своих казаков, когда увидел, что к нему приближатся татары.
И в этот момент читатель с напряжением ждет: кто же первым доберется до Жилина: татары или казаки? И мы с напряжением ждеМ, что же будет дальше?
"Да уж и Жилин собрался с последней силой, подхватил рукой колодку, бежит к казакам, а сам себя не помнит, крестится и кричит:
— Братцы! братцы! братцы!Казаков человек пятнадцать было".
И офицеры, узнав его а потом повезут в крепость. И мы радуемся за Жилина, который наконец освободился из татарского плена, где ему было несладко
низнаю никаких мефологических героев