Ватсон (доктор Ватсон, вар. пер. Уотсон) — постоянный спутник Шерлока Холмса. Врач по образованию, военный хирург, закончивший Лондонский университет в 1878 г., выполняет функцию летописца деяний Холмса. Во время англоафганской войны (1878—1880) ружейная пуля разбила ему плечо. По собственному признанию, не выносил никакого шума. Появившись в Лондоне, некоторое время жил в гостинице, потом снял комнату на Бейкер-стрит с работавшим в химической лаборатории больницы Шерлоком Холмсом, которого ему представили как чудака, энтузиаста некоторых областей науки, но человека порядочного.
Правдивый, прямой и обходительный одновременно, обладающий чувством справедливости, надежный и трогательно привязанный к Холмсу, В. наделен множеством прекрасных качеств. Его присутствие рядом с Холмсом в повествовании возвышает Холмса, который кажется недосягаемым в своих достоинствах даже на фоне столь порядочного человека, как В. Он сравнивает Холмса с Дюпеном Эдгара По. Но Холмс невысокого мнения о Дюпене и его приемах. Один из приемов, в результате использования которого Холмса и В. воспринимают как в действительности существовавших личностей, как раз и заключается в том, что они обсуждают литературных персонажей, себя в их ряд не включая, подчеркивая тем самым свою «настоящность ».
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. Тієї ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
Нажми, чтобы рассказать другим, насколько ответ полезен
Подробнее - на -
Объяснение:
Подожди, минут 5-10 сейчас скину их в формате фото, и если не сложно потом сделай ответ топ 1