Когда читаешь поэму "Мёртвые души", не можешь не восхититься живостью образов, созданных Николаем Васильевичем Гоголем, недаром имена героев произведения давно стали нарицательными. Однако стоит задуматься: есть ли в наше время люди, подобные господину Чичикову и в какой "кафтан" они принарядились, желая скрыться от взора человека проницательного. В мире всегда были люди с самыми разными характерами, взглядами, жизненными ценностями. Были среди них и плуты и, подлецы, и бездушный приобретатели, похожие на герои поэмы.
Сейчас Чичиковы — люди, умеющий правильно при к любым ситуациям, без труда найдут поле для своей деятельности куда более обширнее того, что предоставилось Павлу Ивановичу. Поэтому Чичиковы не только не исчезли, но, наоборот, их стало ещё больше. Используя свои негативные качества, они добиваются больших успехов в финансовой деятельности. К счастью, случается, что многие из них, как и герой поэмы, попадают в неприятные истории. В наше время всё больше возрастает значимость материальных благ, взамен ценностей моральных, поэтому некоторые читатели увидят в Чичикове пример для подражания, ведь многие люди поистине завидуют современным финансовым дельцам, добывшим богатство нечестным путём. Но все ли так плохо, как может показаться при поверхностном рассмотрении проблемы чичиковых? В наш век произошли и положительные изменения в этом вопросе: сейчас сообразительность и хозяйственная смекалка Чичикова могла бы пригодиться для развития современных технологий, открытия своего производства, приносящего честную прибыль. Таким образом, мы приходим к выводу, что Чичиковы по-прежнему процветают, однако надежды на исправление этой ситуации есть. В первую очередь здесь всё зависит от настроения самих окружающих людей, будут ли они потворствовать появления и продвижению Чичиков. Николай Васильевич Гоголь прекрасно понимал, что исправление главного героя невозможно в современном ему обществе, поэтому второй и третий тома поэмы "Мёртвые души" так и остались не закончены. Автор не зря во всей красе показал Чичикова и провинциальный городок с его чиновниками и помещиками, омертвевшими душой, ведь какой будет наша жизнь в будущем зависит от каждого человека.
Объяснение:
наверно слишком много но это все что есть
Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.
Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.