Глава первая
Автор вводит читателя в повествование в ретроспективе, описывая пейзажи Грузии и монастырь, в котором в и произойдут главные события поэмы. Хранителем этой истории является старый монах «людьми и смертью забыт». Глава вторая
Однажды проезжая мимо русский генерал привёз пленного ребёнка. Пленник с раннего детства проявлял свою гордую натуру горца. Но под заботой монахов оттаял, смирился. Но как оказалось только внешне, на время до момента своего внезапного исчезновения и исповеди, в которой он открывает свою сущность. Глава третья
Мцыри признаёт, что его исповедь не сожаление о мыслях, о побеге, а лишь желание, чтобы кто-то всё же узнал правду.
Глава четвертая
И начинает он свою исповедь со слов о своей сиротской доле, о своей мечте, о семье, родителях и друзьях, о свободной жизни. Несмотря на все попытки послушнического долга, он не смог в себе их подавить.
Глава пятая
Углубляясь в свои рассуждения, он говорит о желаниях юности, которые в нём бушевали, о силе жизни, которая рвалась изнутри! Он хотел жить полной жизнью, дышать и наслаждаться всем!
Глава шестая
Он говорил, о том, что увидел на воле. Прекрасные живые описания полей, рек, горных хребтов, утренней зари и любимого Кавказа, который пульсировал в его мыслях и сердце голосом крови и памяти.
Глава седьмая
Тайники памяти вперемешку с безудержной волей и мечтами, как мозаику составляли для главного героя картины В них он видел отцовский дом, родной народ всё то, что у него так несправедливо отняли.
Глава восьмая
Как оказалось, Мцыри давно задумал бежать, увидеть узнать, что там за стенами постылого монастыря. Он говорит об этом с неким торжеством, без тени сожаления.
Глава девятая
Стихия природы смешалась с внутренней стихией бушующей внутри него. И становится уже трудно отличить, где он говорит о природе, а где о своих переживаниях. То был неописуемый глоток свободы для так долго томящейся души.
Глава десятая
Пробуждение на краю бездны становится символичным для него. Вся его жизнь с этого момента приблизилась к краю пропасти.
Глава одиннадцатая
Но он этого не замечает, желанная мечта сияет для него в каждой капельке утренней росы, шепчется среди кустов «волшебными странными голосами»
Глава двенадцатая
Созерцание прелести утра, пробуждают в нём жажду, которая приводит его к потоку воды, где он встречает молодую грузинскую девушку. Эта немая встреча подарила ему миг пылкого юношеского ослепления.
Глава тринадцатая
Приоткрытая дверь, тех чуждых для монахов чувств, стала таинством души юного героя. Открыть его он не готов никому, оно умрёт вместе с ним.
Глава четырнадцатая
Главной целью нашего героя было попасть в родные края, которые его манили с новой силой. Но судьба распорядилась иначе, из-за перевозбуждения и неопытности он заблудился в лесу, и это стало началом его конца.
Глава пятнадцатая
Вечный лес принял его в свои объятия. Страх перемешался с тоской и отчаянием, он рыдал, упав на землю, но даже сейчас его гордый дух не желал человеческой
Глава шестнадцатая
За эти три дня беглец проживает почти полную жизнь. Оставшись ночью в лесу, он вступает в схватку с диким барсом.
Встреча с животным разжигает в беглеце огонь борьбы, в нём вскипает кровь его воинственных предков.
Глава семнадцатая-девятнадцатая
Поединок с барсом описывается героем в ярких красках.
И хотя зверь был побеждён, для главного героя эта схватка не бесследно, на его груди остались раны.
Глава двадцатая
Утром Мцыри осознал, что возвратился туда, откуда начал своё путешествие. Он вернулся в свою «тюрьму». Осознание собственного бессилия, фатальности случая лишили его последних сил.
« И смутно понял я тогда,
Что мне на родину следа
Не проложить уж никогда».
Глава двадцать первая
Мцыри сравнивает себя с домашним цветком, который рвался к свету, свободе,… но оказавшись в «саду средь роз» в незнакомых суровых условиях – вянет и гибнет под палящими лучами солнца.
Глава двадцать вторая
Это утро было полной противоположностью его первого пробуждения на воле, краски поблекли, осталась лишь гнетущая, звенящая тишина.
Глава двадцать третья
Прощальный взгляд на окружающую красоту, прерывается предсмертным забытьем, в котором душа героя устремляется к свободе и покою, но уже в другом мире.
Глава двадцать четвертая
В последний час жизненного пути Мцыри помит мысль о том, что его история канет в забытье.
Глава двадцать пятая
Понимая, что умирает, юноша остаётся непреклонным; за те несколько минут блаженного счастья, которое ему довелось испытать, готов променять и рай, и вечность.
Глава двадцать шестая
Прощальная речь главного героя оканчивается завещанием, – похоронить его в саду, где цветут две акации и откуда виден Кавказ. В его словах таиться глубокая убеждённость, что его свободный дух и память навсегда останутся живыми для его «милой родины» и народа.
Творчість Панаса Опанасовича Фета (1820- 1892) відрізнялося оригінальністю й сміливим польотом фантазії. Будучи від природи досить похмурою людиною, раціональним у справах, консервативним у переконаннях, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 Фет з’являється перед нами як поет, що оспівує красу природи й людських почуттів. Багато критиків часто зауважували, що вірші Фета не так вуж і прості, як можуть здатися на перший погляд. Але для того щоб зрозуміти творчість Панаса Опанасовича, його необхідно навчитися сприймати. Моїм самим улюбленим віршем є “Я прийшов до тебе із привітом…
”. Цей поетичний шедевр із самого юнацтва асоціюється із красою фетовских створінь. Вірш був уперше надрукований у журналі “Вітчизняні записки” в 1843 р., у сьомому номері. Основна тема вірша – любов. І нехай сама тема стара й побита, добуток відрізняється новизною й свіжістю
А вуж про необычайности прийомів написання поетичних текстів свідчили багато сучасників Фета. Сам початок вірша вже незвичайно хоча б тому, що поети того часу дотримувалися пушкінської традиції віршування, що вимагала граничної точності в словах і сполученнях слів. Рядок з тексту: Я прийшов до тебе із привітом, розповісти… є неточною й навіть не зовсім “правильної”.
Критики того часу бачили у Фете зухвалого й сміливого поета. Фет знав про неточності своїх поетичних слів, про наближеність їх до живого, того більше яркою й виразного мовлення. Поет свої твори в жарт називав віршами “у розпатланому виді”.
Не зовсім правильні і як би неохайні вираження фетовских віршів створюють вигадливі, незвичайно нові образи. Уже перші слова вірша “Я прийшов до тебе із привітом…”, такі начебто б випадков і безглузді, створюють органічну природність живого мовлення
Відчуття імпровізації робить початок поетичного тексту ще більш легким і доступним. Момент імпровізації можна помітити й в останніх словах вірша: …не знаю сам, що буду Співати, - Але тільки пісня зріє. Читаючи цей вірш Фета, мені іноді здається, що слово володіє в Панаса Опанасовича якоюсь особливою властивістю, що при всій його широті, зыбкости народжує в думках різноманітні асоціації. Це можна зрівняти лише з музичним образом
У зачині фетовского вірша деякі слова звучать особливо яскраво. У першій строфі це: “привіт”, “сонце”, “світло”, “трепет листів”. Їхній емоційний зміст близький друг до друга. По викликуваних асоціаціях вони говорять про сильні почуття – радості, щастя, любові
Нагадуючи музичний акорд, що поступово збільшує своє звучання, сприймається стрункість у звуковому й словесному ряді. Важливе достоїнство будь-якого поетичного тексту – його цілісність. Тут вона проявляється з дивною жвавістю
У вірші “Я прийшов до тебе із привітом..” зауважується й стрункість предметів, і стрункість тону В одному русі перебувають предмети зовнішнього миру й почуття героя. Численні повтори у вірші також сприяють цілісності композиції добутку. Повтори як би скріплюють слова в даному вірші
Повторами досягається стрункий, цілісний рух звуків і слів. Це називається художнім впливом на читача. Наприклад, дієслово “розповісти” – головне слово-скріпа у вірші, що надає тексту єдине відчуття цілісності. Помітно це слово в другому вірші першої строфи й у першому вірші всіх наступних строф: “Розповісти, що з тією же пристрастю”, “Розповісти, що отовсюду…
”. У тексті можна й ще знайти слова-повтори: “Ліс прокинувся” – “весь прокинувся”, “гілкою кожної – кожним птахом”. Хочеться відзначити й той факт, що всі рими у вірші жіночі. Це закінчення ненаголошеним складом надає протяжність і музикальність. Велика увага у своїх поетичних добутках Фет надавав кінцівці. Тут можна відзначити, що ліричний сюжет завершується пісень – вищою крапкою радості
У пісні й слів-те ще ні, а вона вже рветься назовні. На закінчення мені хотілося б помітити, що добутку Фета користуються величезною популярністю протягом от уже цілого сторіччя. Його вірші схожі на пісні, а пісні існували завжди і йшли із самого серця, зачіпаючи душу слухача!
Объяснение: