Изобразительное средство цитаты: У наших ушки на макушке!
Объяснение:
Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
Довоенное Андрея Соколова несет в себе черты, роднящие его со многими другими героями тех славных лет рабочий, труженик, Андрей Соколов находит счастье и в труде и в семейной жизни. Андрей Соколов, помыкавшись по белу свету, осел в Воронеже, нашёл девушку "по душе". ("Хорошая попалась мне девка! Смирная, весёлая, угодливая и умница, не мне чета.. . И не было для меня красивей и желанней её, не было на свете и не будет! ") Зажили Андрей и Ирина счастливо, радуя друг друга. Их любовь подарила им детей, которые, в свою очередь, радовали своих родителей. А "старшенький, Анатолий, оказался таким к математике, что про него даже в газете писали".
не говорит герой рассказа о богатстве, о драгоценностях, радуется малому, казалось бы. Но это и есть самое ценное на земле: дом, лад в семье, здоровье детей, уважение друг к другу. Андрей Соколов заключает свой рассказ словами: "Чего ещё больше надо? " В его жизни всё гармонично, будущее видится ясно.
Рассказывая с наивной о своей жизни, Андрей не подозревает, что его столь обычная, на первый взгляд, жизнь может служить примером. Но ощущение счастья, ощущение того, что он живет «правильно» , передается в истории Андрея.
Объяснение:
И какой же вопрос?
Как звучит вопрос?