Жили-были в области Пунктуации Знаки препинания. Заспорили они как-то раз, кто важнее.
Точка сказала:
— Я самая главная, потому что заканчиваю предложение. А повествовательное предложение сообщает людям очень много важной информации.
— Нет, я самый главный,- громко заявил Вопросительный знак.- Если я буду стоять в конце предложения, то оно будет вопросительным, а люди без вопросов не могут разговаривать друг с другом. Ведь каждый вопрос порождает ответ, а значит и новые мысли.
Тут в спор вмешался дядюшка Синтаксис:
— Все вы важны. Каждый из вас сообщает определенную информацию в определенной последовательности, которая очень важна каждому человеку.
С тех пор знаки препинания зажили дружно.
Федот Васков
Федот Васков уже был на Финской войне, а теперь защищает тыл советских войск. Он — комендант разъезда, к которому после длительных прислать непьющих и не гулящих бойцов, прислали совсем юных девушек, едва переступивших школьный порог.
Васков — единственный выживший из всего своего отряда, однако он потерял руку, занеся инфекцию в полученную рану.
В книге нет прямых указаний на то, что Васков служит в ПВО. Зенитчиц на объект прислали для защиты от авианалётов. Во время Зимней войны Васков был разведчиком.
Женя Комелькова
Очень красивая рыжеволосая девушка, остальные героини поражались её красотой. Высокая, стройная, со светлой кожей. Когда немцы захватили деревню Жени, саму Женю успела спрятать эстонка. На глазах девушки нацисты расстреляли ее мать, сестру и брата.
Во взводе Васкова Женя проявляла артистичность; но и героизму хватило места — именно она, вызывая огонь на себя, уводит немцев от Риты и Васкова. Она же Васкова, когда он борется со вторым немцем, убившим Соню Гурвич. Немцы сначала ранили, а затем расстреляли её в упор.
В фильме роль Комельковой исполнила актриса Ольга Остроумова.
Рита Осянина
Рита Муштакова первой из класса вышла замуж за лейтенанта Осянина, от которого родила сына — Альберта. Муж Риты погиб во время контратаки 23 июня 1941 года.
Во взводе Васкова Рита сдружилась с Женей Комельковой и Галей Четвертак. Погибла последней, всадив себе пулю в висок и тем самым Федота Васкова. Перед смертью попросила, чтобы он позаботился о её сыне.
Лиза Бричкина
Лиза Бричкина — простая деревенская девушка, испытывающая давление со стороны отца. В то же время к ним в дом приходит охотник-путешественник, в которого Лиза влюбляется. Но не испытывая взаимных чувств к Лизе, а видя при этом, в каких условиях растет девушка, он предлагает ей приехать в столицу и поступить в техникум. Но стать студенткой Лизе так и не удалось — началась война.
Лиза утонула в болоте во время выполнения задания старшины Васкова, к которому она питала любовные чувства.
Галя Четвертак
Галина Четвертак представляет себя Марион Диксон (кадр из фильма Ростоцкого)
Галя выросла в детском доме. Там же она и получила свое прозвище за низкий рост.
Во время боя с немцами Васков взял Галю с собой, но та, не выдержав нервного напряжения от ожидания немцев, выбежала из укрытия и была застрелена нацистами. Несмотря на такую «нелепую» смерть, старшина сказал девушкам, что та погибла «в перестрелке» .
Соня Гурвич
Соня Гурвич — девушка, выросшая в большой еврейской семье. Она знала немецкий язык и могла бы быть хорошей переводчицей, однако переводчиков было много, поэтому ее направили в зенитчицы (которых, в свою очередь, было мало) .
Соня - вторая жертва немцев во взводе Васкова. Она отбегает от остальных, чтобы найти и вернуть кисет Васкова, и натыкается на патрульных диверсантов, убивших Соню двумя ударами ножа в грудь
Древній філософ Вергілій казав: «Відважним доля допомагає...». Прикладом цього є роман Жюля Верна «П'ятнадцятирічний капітан».
У своїй книзі французький письменник розповів про надзвичайні пригоди юного Дика Сенда і його друзів у відкритому морі і нетрях тропічної Африки. Герої книги пройшли неймовірно важкий і довгий шлях — від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Вони переборювали на своєму шляху і океанські простори, і африканські джунглі, населені дикими племенами людожерів та лютими хижаками. Ці люди не були професійними моряками чи досвідченими мандрівниками. Місіс Уелдон та її п'ятирічній син потрапили в біду. їй ні на кого було розраховувати, крім Діка Сенда, п'ятнадцятирічного юнака, що служив молодшим матросом на кораблі її чоловіка. І Дік Сенд зрозумів це, і справдив довіру більш дорослих за нього людей. Після загибелі екіпажа «Пілігрима» йому довелося стати капітаном шхуни і взяти на себе відповідальність за життя місіс Уелдон, її сина і п'ятьох негрів, врятованих командою «Пілігрима».
Дік Сенд залишився капітаном своєї невеликої команди і після того, як шхуна розбилася об рифи, а її пасажири опинилися в нетрях тропічної Африки. Чимало іспитів випало на їхню долю. Але важче за всіх було п'ятнадцятирічному капітану, тому що від його дій, його рішень залежали доля і життя людей, що довірилися йому. І він виправдав їхні сподівання.
Дік Сенд «був уже майже чоловіком у ту пору, коли його однолітки ще залишалися дітьми», — пише про нього Жуль Берн. Син невідомих батьків, що виріс у виховному будинку, хлопчик ще в дитинстві твердо вирішив «вибитися в люди» самотужки.
«Важка робота моряка вже підготувала його до життєвих битв». Автор пише, що «у нього було обличчя людини не тільки сильної, але і відважної». Відважна людина спочатку думає, а потім діє. «Відважним», а не просто хоробрим майже завжди посміхається доля», — слідом за Вергілієм повторює Жуль Берн. Діку Сенду довелося думати багато про що, коли він один вцілів з усього екіпажу шхуни і залишився за капітана. Адже він не встиг ще засвоїти всіх премудростей морської справи. Йому доводилося покладатися багато в чому на інтуїцію, природну кмітливість сть. Навіть через кілька років, коли Дік одержить диплом справжнього капітана, його будуть мучити докори сумління: «Якби на борту «Пілігрима» я знав усе те, що має знати справжній моряк, скількох нещасть вдалося б уникнути!» Але в тому і полягає заслуга юнака, що він, не маючи ні достатніх знань, ні досвіду, з честю впорався з покладеними на нього долею обов'язками капітана і вивів свою «команду» з усіх випробовувань з мінімальними втратами. Не було тільки старої служниці і вірного Дінго на святі в будинку Джеймса Уелдона, де зібралися уцілілі пасажири «Пілігрима» разом зі своїм капітаном.
Сам Дік Сенд і не підозрював, що «зробив щось таке, що називають блискучими подвигами». Його рішучість, мужність, твердість зробили з нього справжнього героя. А ретельність і працьовитість до отримати необхідні знання і диплом капітана, повагу людей. Але за характером Дік залишався простим і скромним юнаком. Адже він тільки починав важкий шлях справжнього капітана одного з кораблів Джеймса Уелдона.