«Мій дух, як ніч...». Цей вірш (1815) вважається одним з найяскравіших зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи». Вірш увіходить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після чого був узятий царем на службу. Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки, відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце: Молю тебе, заплакать дай, Бо розпадеться серце з мук, Воно в собі терпить давно, Вже в йому вщерть тяжких образ; Як не спів, воно Від мук страшних порветься враз. (Переклад В. Самійленка)Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.
Диалог о трудной ситуации. -Сынок,ты вчера во сколько домой пришёл?А то я что-что не заметила,спать рано легла. -Мама,как обычно,в десять я был уже дома!Я на часы ведь смотрю! -Возможно,сынок.Но вот мама твоего друга мне звонила вчера где-то около одиннадцати,спрашивала,не у нас ли её сын? -Ну,наверное,я ошибся во времени! Мы с Ромкой в кино ходили,а потом в кафе! -Да,сынок?Но что-то у нас дома спиртным пахло и пачку от сигарет я сегодня в мусорном ведре нашла! -Ну,не знаю...Может,это отец? -Ты,что,забыл? Отец в командировке! -Ну,ладно,мама! Прости! Мы с Ромкой в кафе посидели немного,а тут ребята знакомые...Так и получилось...Но больше это не повторится! Слово даю! -Надеюсь,сын! До добра спиртное и курение в твои четырнадцать лет не доведут!Ты понимаешь,как я расстроена сейчас?Я не говорю,чтобы ты с друзьями не встречался,но никогда не делай того,чего тебе не хочется делать!Не хочешь выпить,так и скажи! Не хочешь курить,тоже скажи! Никогда не давай подчинить себя чужому мнению! Надо быть уверенным в себе,не бояться ответить "нет"! -Прости,мама! Я всё понял!
Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки, відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.