Повість «Тарас Бульба» — одне з найвідоміших творів М. В. Гоголя. Воно було задумано як великомасштабна історична картина, що відображає протистояння запорізького козацтва та польської шляхти. Центральними персонажами повісті стали один з керівників козацького руху Тарас Бульба і двоє його синів: Остап і Андрій.
Хто такі Остап і Андрій
Остап — літературний персонаж повісті «Тарас Бульба», старший син козачого отамана, що розділив з батьком і очолюваним ним військом складну долю борців проти польського поневолення.
Андрій — молодший син Тараса Бульби, який через любов до жінки зрадив справу батька і перейшов на бік ворога. За зраду Андрій поплатився життям.
Порівняння Остапа й Андрія
У чому ж різниця між Остапом і Андрієм?
Ці персонажі були задумані Н. В. Гоголем як антагоністи. Їх дитинство пройшло під ніжною материнською опікою. Прихильність до матері Андрій зберіг на все життя.
У підлітковому віці обидва сини Тараса Бульби надійшли на навчання в семінарію. У цей час стало чітко виявлятися розходження в рисах їх характерів.
Андрій володів веселою вдачею, легко сходився з товаришами по навчанню, так само легко засвоював премудрості науки, із задоволенням брав участь у бійках і завжди виходив сухим з води.
Остап був замкнутий, мовчазний, з труднощами, але наполегливо вчився, цурався товаришів, часто бував об’єктом їх грубуватих жартів, але вмів постояти за себе.
Після закінчення навчання сини, за рішенням Тараса Бульби, вирушили в Запорізьку Січ. Їм була уготована сувора школа життя. Остап успадкував батьківську твердість, відданість православній вірі й обов’язку перед Вітчизною. Він гідно зносив тяготи військових походів і в бою проявляв небувалу спритність, стійкість і відвагу.
Переконання Андрія виявилися не настільки твердими. Закохавшись в дочку польського вельможі, він склав до її ніг козацьку зброю, відступився від віри, зрадив батька і став битися з козаками на боці ворога.
Відступництво Андрія старий Тарас переживав як глибоку особисту драму. Він власноруч стратив що у полон Андрія, не зумівши пробачити йому зраду козацької присяги.
відмінність Остапа від Андрія полягає в наступному:
Остап — старший син Тараса Бульби, його послідовник, наступник козацьких традицій.
Андрій — пристрасна романтична натура. Він виявився здатним заради любові до жінки відмовитися від слави, честі і Вітчизни.
Твердість характеру Остапа виявлялася з ранніх років. Підтвердження тому — завзятість, з яким він долав складності навчання.
Андрій з юності легше ставився до житейських складнощів, був ніжніше з матір’ю і вмів мріяти не тільки про козацькі походи.
Остап і Андрій по-різному розуміли почуття обов’язку. За задумом автора, кожен з них заплатив долі особливу данину, що мала ціну життя.
Дени́с Ива́нович Фонви́зин (3 (14) апреля 1745, Москва — 1 (12) декабря 1792, Санкт-Петербург) — русский литератор екатерининской эпохи, создатель русской бытовой комедии. Секретарь главы русской дипломатии Н. И. Панина, статский советник. Старший брат сенатора П. И. Фонвизина.Поступил в дворянское отделение университетской гимназии (1755), где добившись успехов в изучении латыни, попал в высший латинский класс и слушал лекции И. М. Шадена по логике и нравственной философии. Награждён серебряной (1756) и двумя золотыми (1759 и 1761) [чем?] за «первенство в высших классах» и успехи в высшем немецком классе. В 1760 году Фонвизину также была присуждена золотая медаль, но награждение медалью было заменено производством в воинский чин. В 1760 году в числе лучших учеников Фонвизин и его брат Павел в сопровождении директора университета И. И. Мелиссино совершили поездку в Санкт-Петербург для представления куратору университета И. И. Шувалову, беседовал в его доме с М. В. Ломоносовым. В столице познакомился с первым руководителем русского театра Сумароковым и впервые увидел театральное представление в профессиональном театре — постановку пьесы «Генрих и Пернилл» датского писателя, основоположника датской драмы Людвига Хольберга. Познакомился с актёрами Ф. Г. Волковым и И. А. Дмитриевским. Произведён в студенты Московского университета (1761)[4]. Принят на службу в Коллегию иностранных дел переводчиком с чином поручика в конце октября 1762 года. Одновременно со службой в Коллегии (с 1763) был причислен к кабинет-министру императрицы и литератору И. П. Елагину и 3 декабря 1764 года стал одним из его секретарей.