У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі "Джоконда". Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному бажаючому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір - пересторога, попередження катастрофи, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
Объяснение:
Алексей вынул из кармана Карандаш и Записную книжку