"Слово о полку Игореве" остаётся великим и значимым произведением по сей день. Учёные до сих пор изучают его и пытаются всеми силами узнать имя автора. Во многих произведениях русской литературы женские образы играют важную роль, "Слово..." - не исключение.
Героиня Ярославна имеет ключевой смысл. Она в своём плаче воплотила переживания и сострадания всех русских женщин по своим мужьям, которые погибли от рук "поганых половцев". Ярославна обращается к могущественным силам природы :к ветру, Днепру и солнцу. Она просит вернуть своего мужа Игоря, пленненого половцами. Природа её слышит: "И взыграло море. Сквозь туман/Вихрь промчался к северу родному - /Сам Господь из половецких стран/Князю путь указывает к дому".
Таким образом, автор показывает в "Слове..." читателю насколько мы близки к природе, а она к нам. Через "плач Ярославны" мы видим это.
Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.
"Ярославна героиня "Слова о полку Игореве".
"Слово о полку Игореве" остаётся великим и значимым произведением по сей день. Учёные до сих пор изучают его и пытаются всеми силами узнать имя автора. Во многих произведениях русской литературы женские образы играют важную роль, "Слово..." - не исключение.
Героиня Ярославна имеет ключевой смысл. Она в своём плаче воплотила переживания и сострадания всех русских женщин по своим мужьям, которые погибли от рук "поганых половцев". Ярославна обращается к могущественным силам природы :к ветру, Днепру и солнцу. Она просит вернуть своего мужа Игоря, пленненого половцами. Природа её слышит: "И взыграло море. Сквозь туман/Вихрь промчался к северу родному - /Сам Господь из половецких стран/Князю путь указывает к дому".
Таким образом, автор показывает в "Слове..." читателю насколько мы близки к природе, а она к нам. Через "плач Ярославны" мы видим это.